Тея Найт - Гра без правил , Тея Найт

Андрій обперся на стіну, похитуючи головою. Його погляд був сповнений втоми.

— Ну все, пані Софія, майже дружина боса, а в мене вже дах їде.

— А що там робити? — запитав Тарас, задумливо дивлячись у вікно.

Вони обоє раптом підняли голови — перед ними стояла Софія, руки на стегнах, суворий погляд, який пробивав наскрізь.

— Хлопці, ви часом не знаєте, де Лоренцо? — запитала вона, підозріло звузивши очі.

— Ми його не бачили, — Тарас стримано знизав плечима.

— Бачили, — впевнено відповіла Софія, перехрещуючи руки.

— Не бачили, — втрутився Андрій, удаючи байдужість.

— Бачили.

— Пропоную звільнитися, — пробурмотів Тарас, зітхаючи.

— Або, — вставив Андрій, — я зараз принесу лопату і ми її тихенько закопаємо.

Софія підняла брову, хитро усміхаючись:

— Та я сама вас зараз закопаю. Де Лоренцо, я вас питаю?

Андрій нервово почухав потилицю.

— Ми дійсно не знаємо, — почав він, але Софія перебила:

— Не знаєте, значить? Спеціально вирішили вивести мене з себе?

Тарас підняв руки вгору:

— Пані Софіє, ну серйозно. Ви що, граєте в нашу нервову систему?

— Ні, я просто хочу знати, де мій чоловік, — Софія видихнула, але її тон не пом’якшав.

Тишу перервала Тетяна, яка несподівано зайшла до кімнати, несучи документи.

— Що тут відбувається? — запитала вона, здивовано оглядаючи всіх.

Софія обернулася:

— Ви не знаєте, де Лоренцо?

Тетяна задумалася на мить, а потім відповіла:

— Він терміново поїхав на роботу. Треба було підписати якийсь бланк. Сказав, що повернеться о 12:00.

Софія схрестила руки, кивнула:

— Ясно. Дякую.

Вона обернулася до охоронців, її голос був солодким, але явно знущальним:

— Ну ви не могли мені цього сказати?

Тарас виглядав приголомшеним:

— Ми цього не знали.

— Нічого страшного, було весело, — кинула Софія, усміхаючись.

Тарас і Андрій одночасно перевели дух.

— Усе. Мій дах точно поїхав, — пробурмотів Тарас.

— Повністю підтримую, — додав Андрій.

Софія глянула на них, хитро посміхаючись:

Софія,несподівано почала співати.

Андрій схопився за голову:

— Мої вуха!

— Мої нерви, — підхопив Тарас, поспіхом прямуючи до виходу.

— Хлопці, куди ж ви? — услід вигукнула Софія, сміючись.

Однак ті не зупинилися, зачинивши за собою двері.

Лоренцо повернувся саме в той момент, коли охоронці вже були на вулиці, сховавшись у своїй машині. Він увійшов до будинку, зупинившись у коридорі.

— Кому тут концерт? — запитав він, підійшовши до Софії.

Вона обернулася до нього, сяючи:

— Просто співала охороні.

Лоренцо глянув у бік вікна, за яким виднілися спини Андрія й Тараса, що відчайдушно робили вигляд, ніби чимось зайняті.

— Ну тепер зрозуміло, чого вони так швидко втекли на вулицю, — він усміхнувся. — Ну що, кохана? Ти готова до весілля? Воно вже завтра.

— Так, я готова, — Софія підійшла до нього ближче й, обійнявши його, поцілувала.

Їхній поцілунок був довгим і теплим, наповненим очікуванням і пристрастю.

— Я люблю тебе, — тихо прошепотів Лоренцо, дивлячись їй у вічі.
— Я теж тебе люблю, — відповіла вона.

Того вечора вони були разом — без докорів, без вагань, лише з любов’ю, яка поєднала їх назавжди….