аеродрому, за виплачену йому частку спадку від продажу садиби придбав собі літак Cessna, тож усі наші розмови, байдуже, про що йшлося, він переводив на свою пристрасть до польотів. Так, наприклад, сказав Аустерліц, я пригадую, що одного разу, коли ми говорили про наші шкільні дні в Стовер-Ґрендж, він щонайдетальнішим чином роз’яснив мені, що після того, як я подався до Оксфорда, він більшу частину уроків, які, здавалося, тривали цілу вічність, розробляв орнітологічну систему, найважливішим критерієм якої були льотні характеристики, і байдуже, як він модифіковував цю систему, сказав Джеральд, сказав Аустерліц, голуби завжди опинялися на першому місці, і не лише через швидкість, з якою ці птахи долали найбільші відстані, а й через те, що вони перевершують будь-яких інших живих істот своїм мистецтвом навігації. Адже якщо випустити голуба з борта корабля під час хуртовини десь посеред Північного моря, той, якщо вистачить сил, все одно знайде дорогу додому. Дотепер ніхто не знає, як ці птахи, яких відправили в подорож серед такої загрозливої порожнечі, що в них, безперечно, від передчуття неймовірної відстані, яку їм слід було подолати, заледве не розривалося серце, таки знаходили потрібний напрямок і діставалися дому. Принаймні всі відомі йому наукові пояснення, сказав Джеральд, згідно з якими голуби орієнтуються за зірками, за потоками повітря чи за магнітним полем, так само малопереконливі, як і ті теорії, які він вигадав у дванадцятирічному віці в надії, що розв’язавши це питання, зможе навчити голубів летіти також і в протилежному напрямку, тобто, наприклад, з Бармута до місця його заслання в Освестрі. Тож хлопець знову і знов уявляв, як то буде, коли птахи несподівано спустяться з висоти до нього, і їхні нерухомо випростані крила іскритимуться на сонці, а потім вони ледь чутно приземляться на карниз і тихенько туркотітимуть під вікном, біля якого, за його словами, він простоював цілими годинами. Почуття звільнення, що охопило його, коли він, сидячи в одній із машин льотної школи, вперше відчув тримкість повітря, годі описати, сказав Джеральд, — і він сам ще пам’ятає, сказав Аустерліц, як пишався Джеральд, як він просто сяяв, коли якось у кінці літа 1962 чи 1963 року ми разом відірвалися від злітної смуги Кембриджського аеродрому, щоб здійснити вечірній політ. Сонце зайшло незадовго перед нашим стартом, і щойно ми набрали висоту, як знову занурилися в яскраве світло, що стало меркнути лише тоді, коли ми повернули на південь, прямуючи вздовж білої смужки саффолкського узбережжя, а з морських глибин виросли тіні, які все більше і більше насувалися на нас, аж поки останні відблиски на західному краю світу остаточно згасли. Лише схематично можна було розпізнати внизу форми ландшафту, ліси й жовтаві поля, з яких уже зняли врожай, і ніколи, сказав Аустерліц, я не забуду, як несподівано, ніби нізвідки перед нами драконячим хвостом виринуло вигнуте, чорне, як дьоготь, гирло Темзи й почало звиватися в дедалі густішій ночі, так що було видно лише вогні острова Кенві, Ширнесса та Саутенд-он-Сі. Згодом, коли ми в цілковитій темряві зробили коло над Пікардією, а потім знову взяли курс на Англію, то, відриваючи очі від підсвічених цифр і стрілок на панелі, із заскленої кабіни могли бачити ціле небесне склепіння, що здавалося нерухомим, хоча насправді повільно оберталося, бачити такими, якими я їх ще ніколи раніше не бачив, сузір’я Лебедя, Кассіопеї, Плеяд, Візничого, Північної Корони — і всі інші, які майже губилися серед розсипаного зусебіч іскристого пилу міріадів безіменних зірок. Була саме осінь 1965 року, вів далі Аустерліц після того, як ненадовго занурився у спогади, коли Джеральд почав розробляти свою, як ми тепер знаємо, революційну гіпотезу про так звану туманність Орла в сузір’ї Змії. Він говорив про величезні ділянки скупчень міжзоряного газу, що збирався в гігантські утворення, схожі на грозові хмари, які простягалися в космосі на багато світлових років і в яких під впливом гравітації постійно прискорювався процес ущільнення газу та врешті виникали нові зірки. Пригадую, як Джеральд стверджував, що там, далеко, є справжні дитячі садочки для зірок, підтвердження цій ідеї я згодом знайшов у газетному коментарі до однієї з тих приголомшливих світлин, які зі своєї мандрівки космосом надіслав до нас на Землю телескоп Hubble.
Хай там що, сказав Аустерліц, а Джеральд, щоб продовжити тоді своє дослідження, над яким він працював у Кембриджі, перейшов на роботу до астрофізичного дослідницького інституту в Женеві, де я його часто навідував, і під час наших спільних прогулянок за місто до берега озера я був свідком того, як його думки, подібно до самих зірок, поступово виринали з туману його фізичних фантазій, який невпинно обертався. Тоді Джеральд розповідав мені й про те, як на своєму Cessna він здійснював польоти над горами, вкритими іскристим снігом, або над вулканом Пюї-де-Дом, пролітаючи униз за течією прекрасної Ґаронни аж до самого Бордо. Те, що з одного з таких польотів він не повернувся додому, було ніби визначено наперед, сказав Аустерліц.
То був жахливий день, коли я дізнався, що він розбився у Савойських Альпах, напевне, це стало також початком мого власного занепаду, мого дедалі хворобливішого замикання в самому собі.
*
Минуло майже три місяці, перш ніж я знову вирушив до Лондона й відвідав там Аустерліца в його помешканні на Олдерні-стрит. Коли ми попрощалися у грудні, то домовилися, що я чекатиму на звістку від нього. З кожним тижнем я все більше сумнівався, що колись іще матиму від нього новини, боявся, що якимось зауваженням знічев’я його образив чи, може, чимось іншим був йому неприємний. Я також думав, що, можливо, він, за своєю старою звичкою, міг просто кудись поїхати з невідомою метою та на невизначений час. Якби вже тоді я збагнув, що для Аустерліца бували моменти, які не мали ні початку, ні кінця, і що, з іншого боку, все його дотеперішнє життя здавалося йому сліпою точкою без жодної тривалості, тоді я міг би виявити більше терпцю у своєму чеканні. Хай там що, та одного прекрасного дня серед пошти я виявив листівку з двадцятих чи тридцятих років, на якій було зображено колонію білих наметів серед єгипетської пустелі, картинка з якоїсь військової кампанії, яку вже ніхто не пам’ятав, а на звороті було написано лише таке: Saturday 19 March, Alderney
