astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

- Слухай, Ян, відсутність сексу мене непокоїть в останню чергу, - пробурчав «Вомбат», підозріло зиркаючи на молодого дизайнера, який навіть будучи вдома виглядав гарно та стильно.

- Ось в тому і річ, - уїдливо вишкірився Ян. – Діана пішла від тебе, а ти, замість того, щоб хоч якось спробувати повернути її, остаточно запустив себе, їси усілякий непотріб…

- Не змінюй тему, - настрій у «Вомбата» зовсім зіпсувався. – Якщо не принесеш мені камінь, то й тобі секс не знадобиться. Ти добре знаєш, яке почуття гумору у Ліно… Що-що, а він іще той «жартівник»…

- Ось це вже ні, друже «Вомбате», - не припиняв шкіритися Ян Вербінські. – Ми з тобою разом у цьому «бізнесі», тому і будемо «вигрібати» обидва. Тож, перед тим, як рознести та обгидити мій туалет, краще порадь щось суттєве, стосовно того, як повернути камінь або попроси Ліно трохи зачекати.

- Своєю огрядною дупою відчував, що з тобою більше не варто мати серйозних справ… - «Вомбат» був дуже злий, хоча, скоріше, на себе самого ніж на Яна, але не бажав цього визнавати. – Ти нічого не можеш зробити так як треба! Невже так важко було засунути той клятий бадуляр у сейф?! Даремно я та Ліно тоді витягнули тебе з клятого генделика із самої «дупи» Астрополіса… Вертів би там своїм пласким голим задом перед хтивими дівками і нам було б спокійніше…

- Ні, «дорогий» мій. Без мене ні ти, ні Ліно, не зможете «перекинути» камінці клієнтам… а щодо стриптизу, ти помиляєшся. Хоча чого можна очікувати від такої недалекої людини, як ти? Врешті решт, стриптиз – це справжнє мистецтво…

- Чхати я хотів на те твоє голозаде мистецтво! Мене цікавить лише моя частка у справі.

- Тоді допоможи мені повернути камінь, - невинно кліпнув очима Ян. – Ну, сам згадай, невже у тебе ніколи не було «проколів»?

- Гаразд, - важко видихнув «Вомбат». – Коли ти був у жандармерії і дивився відеозапис, то хоча б когось з тих п’яних дармоїдів ідентифікували?

- Так, але вони майже нічого не пам’ятали і нікого з них ні за що не можна притягнути до відповідальності. Зрештою, вони нічого не взяли з моєї квартири, а їхнє проникнення – максимум тягне на дрібний штраф за хуліганство. Лише та бісова дівка забрала шубку та камінь, а її і слід простиг…

- Спробуй дізнатися адреси тих, кого ідентифікували, зустрінься з ними та «з пристрастю» розпитай про ту бісову хвойду. Сподіваюся, що вони усі вже протверезіли і знають набагато більше ніж розповіли жандармам…

- Що хвойду, то хвойду, - гидливо скривив губи Ян Вербінські. – Той відеозапис з камер стеження був наче справжнє порно. Ледь не половина тих «хлоп’ят» по черзі «товкли» її посеред моєї квартири… Та й одного з них я дуже добре знаю. Відразу ж упізнав його, але не ризикнув говорити про це жандармам. Він працює у моєму модному цеху…

- Тоді, у чому проблема? – стенув плечима «Вомбат».

- У тому, що я не можу довіряти людям, з якими працюю. Доведеться звільнити його, - почав бідкатися молодий дизайнер. – Я дав йому ключі, щоб він міг доопрацювати деякі речі з колекції, а він привів сюди чорт знає кого… Шкода, що поки-що я не можу дозволити собі орендувати більше приміщення у Парадізо чи Евфонії. Нерухомість у цих елітних районах Магр – просто «астрономічно» дорога, тому поки-що деякі речі з свого затісного модного цеху мені доводиться зберігати тут…

- Ну, тобі просто не варто давати ключі від свого помешкання першому ліпшому коханцеві.

- Стули свою брудну пельку, «Вомбате»! – раптом вибухнув гнівом Ян. – Я – не гей! Просто, на відміну від тебе, я не збираюся усе життя займатися криміналом і щомиті трястися від страху через те, що рано чи пізно таки зможу «загриміти» до в’язниці!

- Та біс із тобою, - вишкірив зуби «Вомбат». – Мені однаково – гей ти чи ні, але щоб завтра ж камінь був у мене. Ти ж розумієш, що я не заберуся звідсіля доти, поки не отримаю його. Якщо ж ти не хочеш терпіти моє вимушене товариство, то тобі варто поквапитися. Розпитай тих бісових покидьків про ту білобрису хвойду з побитою пикою, знайди її і забери камінь. Думаю, це неважко буде зробити, якщо зв’яжешся з її сутенером.

- Гаразд, - пробурчав Ян Вербінські і почав збиратися, а «Вомбат» нарешті дістався до туалету. Обидва були злі та роздратовані, але нічого з цим вдіяти не могли. Якийсь час не бачити один одного – було мудрим рішенням.

За півгодини молодий дизайнер на своєму стратосферному глайдері вирушив до іншого району Магр – Евфонії. Саме там знаходився його творчий цех, де він працював разом з своєю командою та зустрічався з багатими і дуже шанованими клієнтами, які належали до елітного суспільства Золотого царства і не лише.

На відміну від нього, «Вомбат» цілий день просидів у його квартирі нічого не роблячи. Єдине, на що він спромігся, то це – залізти до аптечки і відшукати у ній кілька пігулок сильного проносного, але і вони не дуже йому допомогли. Зіпсована синтетичною та дуже шкідливою їжею травна система чоловіка відмовлялася нормально працювати.

«Вомбат» розумів, що потрібно було лікуватися, але власні лінь та жадібність постійно змушували його відкладати це на потім. Загадковий клієнт, який бажав отримати дивовижний бадуляр був готовий викласти за нього просто астрономічну суму. Мільярди міжгалактичних сатів тепер не давали чоловіку спокою і зайняли перше місце у його житті, а турбота про власне здоров’я вкотре відійшла на другий план.

Сидячи на унітазі, Вомбат не раз прокручував у своїй голові схему, з допомогою якої збирався передати камінь та іншу контрабанду у потрібні руки, але без послуг Яна Вербінські ні він, ні Ліно цього зробити не могли. Молодий дизайнер мав хитрий розум та зв’язки з елітою не лише на Землі, а й на інших планетах та у Астрополісі, де на даний момент знаходився клієнт і чекав на бадуляр.

Усю справу псувало випадкове втручання тієї довгоногої білявки, що також могло залишити їх без доходу взагалі. Скреготнувши зубами та голосно випустивши гази, чолов’яга люто витиснув з себе: