Ніколь Кові - Особливо небезпечний , Ніколь Кові

Дівчина вішає пальто і шарф на гачок і знімає чобітки.

Лишившись у білому светрі і чорних лосинах, вона покірно йде за мною і всідається на один із стільчиків за столом. Я кидаю її телефон в кишеню чорних спортивних штанів, як гарантію, що вона не піде в будь який момент і всідаюсь поруч. Хочу бути якомога ближче, щоб відчувати цей приємний аромат її волосся, за яким я так сумую.

-Кажи.-наполягаю я і дівчина ще якийсь час вагається.

Спочатку я не хотів навіть послухати її, та щойно Керр зібралась йти, як всередині все обірвалось. Я просто не можу спокійно жити і спати, коли знаю, що їй потрібна допомога.

Я навіть не маю уявлення, що чи хто турбує її, та вже готовий дати Шелбі розпорядження, розібратись з цим. Мій внутрішній світ так швидко руйнується, коли блондинка поруч. Уся непробивна стіна просто розсипається і я щоразу мушу камінець за камінцем викладати її знову.

Це так нестерпно важко бути поруч і далеко одночасно.

-Я насправді не можу тобі всього розповісти.-починає Софі, не дивлячись на мене. Вона ховає погляд десь в ногах, щіпає себе за руку, тре долоні об коліна і час від часу закушує губу.

Я знаю кожну її дію, впізнаю кожен рух і розумію, що вона страшенно нервує.

Та я не підганяю її. Даю час зібратись і подумки вже стріляю в кривдника дівчини. Мушу вихнати, це приносить мені задоволення.

-Я маю дещо тебе попросити. Знаю, ти відмовиш і можливо навіть виженеш мене.-каже вона і я напружуюсь.-Та для початку, я хочу пояснити одну річ. Від цього залежить не тільки моє життя, тому я це прошу. Я не така егоїстична, щоб наважитись просити тебе врятувати лише мою дупу після усього, що сталось.

Керр зітхає, важко піднімає погляд, ніби крізь силу і зупиняє свої прекрасні блакитні очі на моїх.

Господи, пташко, якби ти тільки знала, що я готовий зробити для тебе усе... і чхати я хотів на спасіння інших. Мене лише ти цікавиш, Софі...

-Відмовся від батькового бізнесу.-дуже тихо, але чітко каже вона.

Рухи її губ змушують мене на хвилину втратити над собою контроль і я тягну стільчик Керр на себе. Вона смикається на ньому, та все ж втримує рівновагу і тепер її худі ніжки опинились просто між моїх. Та я вчасно оговтуюсь і лишаюсь на зовсім малій дистанції. Буквально відчуваю обличчям кожен її видих.

Відмовитись від спадку? Навіщо їй це? Якась чергова домовленість з Тайлером? Треба було його вбити.

-То ти хочеш, щоб твій новий обранець перейняв увесь бізнес? Хвилюєшся, що отримаєш мало грошенят?-кажу я, навіть не розуміючи, чому хочу зробити їй боляче і раптом моя щока починає горіти від болючого ляпаса. Я повертаю голову в бік, сердито рикнувши, а Керр тре свою уражену долоню. Якби це зробив хтось інший, він би вже був непритомний. Але Софі... чому я навіть на ляпас від неї не звертаю уваги?

Я радше терпітиму це, ніж відпущу її.

Три тижні безсонних ночей і що далі то гірше. З кожним днем я сильніше хочу побачити її. Починаю мріяти про її обійми. Уявляти як граюсь пальцями з її волоссям. Тепер вже коротким...

-То ось яка твоя вдячність.-шиплю я.

-Про що ти говориш?-гарчить дівчина, та це лише веселить мене. Я прибираю рукою пасмо її волосся з обличчя і стримую черговий рик задоволення.

-Я гадав, що Тайлер тебе турбує і вчора пояснив йому, що до тебе не варто наближатись.-відповідаю я, міцніше стиснувши пальці на спинці її стільчика, таким чином не даючи Керр змоги встати. Я відчуваю себе набагато краще, коли вона у моїй владі і я знаю, що можу тримати Керр біля себе. Хоч і силоміць.

-Ти нічого йому не пояснював, Кем. Ти стріляв в нього.-гарчить пташка і я піднімаю кутик губ.

-Яка різниця? Головне ж результат.

Софі бігає очима по моєму обличчю, ніби видивляючись у ньому щось.

-Чому ти став таким?-тихо питає вона і я гарчу.

-Ти зробила мене таким, Софі. Ти вбила в мені останні живі клітини любові. Ти бляха знищила мене.-відповідаю я крізь зуби, і кісточки на моїх пальцях біліють від міцної хватки.

-Тобі байдуже до життів усіх навколо?-так само тихо додає вона, впившись пальцями в свої коліна.

-Так.-чесно відповідаю я.-Тільки до твого життя не байдуже.

-Ти маєш сердитись на мене, а не на всіх навколо, Кемерон. Схаменись.-шепоче Керр.

-А виходить навпаки.

Пташка хитає головою, не відповідаючи на моє зізнання.

-Я ненавиджу тебе, Керр.-раптом починаю говорити я і вона знову піднімає очі.-Але ти ж знаєш як важко ненавидіти, коли кохаєш, так?-питаю я і дівчина зводить брови.-Знаєш, Керр... бо хочеш ненавидіти мене, за те що я не дозволяю тобі нормально жити, за те що можу контролювати тебе, за те що стріляю в твоїх кавалерів. Але ж би бляха любиш. Тому готова повзати на колінах, аби тільки я...-та Софі не дає мені закінчити, хоч і знає,  що це правда.

-Ти огидний, Тернер, жорстокий, надмірний і...

Я не витримую і хапаю її за підборіддя. Кожне її слово пролітає повз мене, бо я зосереджений на іншому. На тому як привабливо ворушаться її пухкі червноні губки. Підтягнувши Софі ближче до себе, я продовжуюю її незакінчену фразу.

-І я зараз тебе поцілую.
 

****
 

Чекаєте продовження?)

Далі буде гаряче🔥