Неталі МакКензі - Леді для герцога, Неталі МакКензі

11

        - Думаєш слуги пліткуватимуть про ранковий випадок? - змовницьким тоном запитала Джейн щойно Сара увійшла до її кімнати. Їй було цікаво дізнатись реакцію подруги. І ця кімната була єдиним місцем, де дівчата могли поговорити не боячись, що хтось випадково почує їхню розмову.

        - Ти про те, що герцог мав би запросити спершу наречену, а тоді її подругу? 

        - Ну так. Здається, нічого такого вранці більше не було.

        - Але ж він фактично так і вчинив. Тому нічого дивного для слуг не було. - посміхнулася Сара. 

        - Так, але ж він цього не знав. - заперечила Джейн. 

        - Головне, що вони це знали й знаємо ми. І я б насмілилась сказати, що знає його серце. 

        - Якби ж то. Хотіла б я в це вірити. 

       - Ти сумніваєшся у своїх можливостях?! - Ти, та сама леді, яка вже кілька сезонів підряд вдало фліртує з найкращими кавалерами балів! Ти — та сама леді, яка з пелюшок готувалася стати герцогинею? Ти завжди вірила у свої сили. Навіть тоді, коли я сумнівалась. І завжди досягала свого. А тепер ти кажеш, що не віриш?! 

       - Але з герцогом це не працює! - відчайдушно вигукнула Джейн. І спохватившись тут же стишила голос. - Ще вчора я вірила, що крига скресає. А сьогодні вона ще міцніша, ніж була в перший день. Невже ти не помітила як холодно він поводився сьогодні під час прогулянки? 

      Сара сіла поруч з подругою та взяла її за руки.  

      - Люба Джейн, не все так погано, як тобі здається. Тим паче ти не бачила того, що бачила я. Повір мені, твоє кохання здатне розтопити будь-який лід. І ти робиш це. Можливо це не так швидко, як би тобі хотілося. Та зрештою, пройшло лише два дні. Попереду — ще п’ять. Ти на вірному шляху. І я сьогодні переконалася в цьому. 

      Джейн ледь посміхнулася. Подруга знала її надто добре і знала як переконувати.

       - Ти природжена переконувати, Саро. Дякую тобі! - обійнявши подругу вона швидко відхилилася назад. - Як думаєш, герцог прийде на вечерю? 

       - Хіба може бути інакше?! - щиро здивувалася Сара. 

      - Ну він же ж не погодився коли ти запропонувала. 

      - Але й не відмовився! І це — головне. - Сара взялася за книгу, яка лежала на столику у Джейн. - Крім того, щось підказує мені, що він прийде сюди не для того, щоб знову зустрітись зі мною. 

       Несподівано для себе Джейн відчула як заливається фарбою. 

 

       Герцог вже десять хвилин стояв перед дверима Дорсет-хаус і думав про те, чи правильно він вчиняє. Спершу він взагалі думав не йти на цю вечерю. Тим паче, що записки зі згодою він так і не послав. Однак, чим ближче було до вечора, тим більше внутрішній голос спонукав герцога піти на цю вечерю. Крім того, герцог подумав про те, що так він зможе загладити свою вину за ранковий інцидент. Часу на підготовку карети вже не було. Тож герцог велів осідлати коня. А тепер, приїхавши сюди в нього закрався сумнів чи варто йти. Натягнувши маску ввічливості герцог підніс руку до дверей та тричі вдарив молоточком. В ту ж мить двері відкрились і дворецький сімейства Дорсет привітав поважного гостя. При цьому поводив себе так, наче тієї розмови й не було.

        - Мілорд! Ласкаво прошу. - простягши руки він додав — дозвольте взяти Ваші речі. - Леді у вітальні, Ваша світлість. 

      Герцог Холстон простяг речі та попрямував до вітальні. Його не покидало дивне відчуття, що його чекали попри те, що він не говорив, що прийде. До того ж не просто чекали, а знали, що він от-от з'явиться. Інакше, як можна пояснити миттєву появу дворецького та те, що він аніскілечки не здивувався побачивши перед собою герцога. З іншого боку, він же ж не з'явився несподівано. Леді Дорсет запросила його, тож було цілком логічно, що його чекали. А він, схоже, просто надто прискіпується до всього. 

      Увійшовши в вітальню герцог поклонився та привітався дотримуючись етикету та вітаючи господиню першою. Ледь стримуючи неприязнь він видавив ввічливу посмішку: 

            - Міс Дорсет, ви прекрасно виглядаєте. 

      Сара посміхнулася у відповідь. Водночас вона намагалася вдивитись герцогу в очі. Та він їх старанно відводив. Два дні — це надто мало щоб подолати двадцятилітню неприязнь та ненависть. 

          - Міс Грейсон. - герцог поклонився та вдивляючись їй в очі щиро посміхнувся. - Ви також прекрасні. - Його погляд ковзнув по її тілу. 

      Джейн від погляду герцога стало гаряче. Чим довше він вдивлявся, тим більше їй здавалося, що він роздягає її одним лише поглядом. Здавалось, ніби він не поглядом, а рукою гладить її тіло. Від цієї думки їй стало гаряче. Дихання стало важчим. А внизу живота розливалося приємне тепло.

     Непомітно для цих двох пауза затягнулася. І перш ніж вона стала незручною Сара вирішила перервати її. 

        - Ваша світлість, оскільки Ви вже тут, то пропоную перейти за стіл. Наш кухар сьогодні підготував особливе меню та сподівається отримати Вашу оцінку своїх страв. 

      Герцог відірвав погляд від Сари та кашлянув, щоб приховати незручність. 

      - Значить Ви не починали вечері чекаючи на мене?! Як Ви могли бути такими певними, що я приїду? 

      - Ми сподівалися на це, Ваша світлість. - спокійно відповіла Джейн. Однак герцог вловив певний наголос на слові “ми”. 

      - А що якби я не з'явився? Невже б лишилися голодні? 

     Подруги переглянулись та розсміялись. 

      - Ваша світлість, при всій повазі до Вас, ми б не чекали Вас вічно. Максимум, що ми б зачекали — пів години. Зрештою, Ви ж так і не відповіли на запрошення. - Джейн з викликом подивилась на герцога. І Сара боячись, що ситуація ще більше розжариться поспішила втрутитись. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍