Данило Туптало - Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало

У ту ніч царевий брат упав у недугу й послав до царя, кажучи: "Через тебе найшли скорботи, і я опечалився, і від печалі тієї прийшла мені недуга, і це вже тепер умираю". І помер тоді. Цар же, забувши першу скорботу, на другу печалився і невтішно ридав на смерть брата свого. Душу ж умерлого взяв ангел Божий і виніс її в обителі небесні і, обходячи там поселення, показував їй численні красні та світлі палати, були одна перед одною красніші й світліші, краси ж бо їхньої годі описати. І запитав ангел душу, кажучи: "У якій із тих усіх палат зволиш жити?" Душа ж, дивлячись на найкращу, яка там стояла, палату, сказала: "Хоч би мені в одному кутку палацу цього пробувати було дано, нічого більше б не вимагав". Рече ж ангел: "Не можеш у цій палаті жити, бо вона твого брата, її ж бо один странній Тома даним йому золотом створив". І мовить душа: "Молюся тобі, Господи, пусти мене до брата, і я викуплю у нього цей палац, не знає-бо він краси його, а викупивши, знову повернуся сюди". Тоді ангел повернув душу в тіло, відтак умерлий ожив, ніби зі сну прокинувся, а близьких про брата запитав і прохав, щоб прийшов до нього цар, брат його. Почув-бо цар, що ожив брат, порадів вельми і прибув до нього, а побачивши його живого, неймовірно зрадів. Воскреслий же почав до нього говорити: "Знаю безсумнівно, царю, що любиш мене, брата свого, і плакав ти про мене, і коли б можна було викупити мене від смерті, дав би ти й півцарства свого". І рече цар: "Так воістину і є, не інакше!" Мовить же брат: "Коли настільки любиш мене, прошу в тебе одного дару, але не відмов мені". І каже цар: "Усе, що під рукою моєю у державі моїй, тобі, улюбленому братові моєму, дарую". І клятвою утвердив цар слово своє. Тоді мовить воскреслий брат: "Дай мені палаца свого, що маєш на небесах, і все моє багатство за нього візьми собі". Цар же, почувши це, усумнився й ніби безголосий мовчав. По тому рече: "Звідкіля в мене є на небесах палац?" І мовить брат: "Воістину такий палац є, якого ти й не знаєш, ані бачив ти будь-коли в усій піднебесній. Збудував же його тобі Тома, якого ти в темниці тримаєш, і я бачив його й дивувався невимовній красі його. І бажав хоч в одному кутку там жити, але не дано було мені. Сказав-бо ангел, що водив мене: "Не можна тобі в нім жити, брата-бо твого цей палац є, якого один странній Тома сотворив". Молив я ангела, щоб мене відпустив до тебе, брата мого, аби викупити в тебе того палаца. Коли ж любиш мене, дай його мені й май на віддачу всі мої маєтки". Тоді цар з двох речей розвеселився: що брат його живий і що палаца йому на небесах збудовано. І рече воскреслому братові: "Улюблений брате, клявся тобі не відмовити ні в чому, що є на землі під державою моєю, а щодо небесного палацу, то того я не обіцяв тобі. Але коли хочеш, маємо у себе такого зодчого, той-бо нехай і тобі збудує". І це мовивши, цар послав відтак у темницю вивести того святого Тому із Аваном-купцем, котрий привів його. І пішов назустріч апостолу, упав у ноги його, просячи прощення, бо згрішив у невіданні. Апостол же, подякувавши Богові, почав обох братів навчати у вірі у Господа нашого Ісуса Христа. Вони ж розчулилися, прийнявши люб'язно слова його, і невдовзі хрестив їх і всьому християнському життю навчив. І сотворили собі брати милостинями численними вічні обителі на небесах. Апостол же, деякий час із ними пробувши і у вірі їх добре укріпивши, відійшов у довколишні міста й села, шукаючи спасіння душам людським.

Коли просвічував проповіддю Євангелія індійські країни, надійшла чесна смерть Божої матері, і всі апостоли із різних країн були підхоплені хмарою і поставлені в Гетсиманії до ложа преблагословенної Діви. Тоді й святий Тома у Індії був підхоплений, але на самий день погребу богоприємного тіла пречистої Богородиці не встиг; Бог так зволів для достовірнішої звістки, що Мати Божа із плоттю на небеса взята. І як про воскресіння Христове невір'ям ліпше увірилися, так і про взяття із плоттю на небеса пречистої Діви Марії Богородиці Томиною загайкою добре звістилися. Третього дня після погребу приспів апостол і печалився, що не був на самий день похорону, аби привести із іншими апостолами до гробу святе тіло Матері Господа свого. За спільною радою святих апостолів заради святого Томи відчинили гроба Пресвятої Богородиці, щоб побачив тіло доброприємне й поклонився та й утішив печаль свою. Відчинивши ж, не знайшли тіла, тільки плащаницю, яка там лежала, і з цього відомим стало, що Матір Божа, подібно до Сина її, на третій день воскресла і з плоттю на небеса узята.

(мал.) «Томино увіреніє» (гравюра з книги Евангеліє, Львів 1636). с. 164.

По тому знову в індійських країнах святий Тома опинився і проповідував Христа, знаменнями й чудесами багатьох до увірення приводячи; дійшов у Меліяпор, багатьох там просвітив і у вірі укріпив таким знаменням.

Дерево одне вельми велике лежало, його не тільки багато людей, але й слони не могли здвигнути з місця. Тома ж дерево те поясом своїм за десять стадій відволік і на будівництво Господнього храму віддав, що побачивши, вірні укріплювалися у вірі, а з невірних багато увірувало. Сотворив же і друге чудо більше першого; один жрець ідольський свого сина сам своєю убив рукою і поклав вину на святого Тому, кажучи: "Тома убив сина мого!" Пішов поговір, і зійшлися люди, і взяли Тому святого як убивцю, і хотіли за присудом мучити його, і не знайшлося нікого, хто б посвідчив, що Христовий апостол неповинний є в тому вбивстві. Просив суддю і народ, кажучи: "Послабте мені, і я в ім'я Бога мого запитаю вбитого: хай сам скаже, хто убив його". І всі пішли із ним до тіла жрецького сина. Тома ж звів очі горі, помолився до Бога і після того рече до мертвого: "В ім'я Господа мого Ісуса Христа повеліваю тобі, юначе: скажи нам, хто убив тебе?". І тоді проказав мертвий: "Батько мій убив мене!" По тому всі заволали: "Великий Бог, що його Тома проповідує!" — і був