Джейн Лоурен - Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен

- Ауч, Ліє, що ти в біса робиш?! - закричала я на неї, але потім притихла, щоби нас не почув Дейв.

- Ані, він такий прекрасний! Що обличчям, що манерами... Ти повинна бути з ним! Чого ти взагалі чекаєш? - у такому самому тоні відповіла вона.

- Що? Ти взагалі? Тільки що сама йому бісики пускала, а тепер вказуєш, що мені робити! - я розлютилася після її слів.

- Це було просте кокетування при зустрічі. Блін, я ж хочу, щоб ти була щаслива і... Так, стоп. Ані, ти ревнуєш? - уже нормальним голосом відповіла вона і сіла біля мене.

- Кого? Дейва? До тебе? Ти нормальна?! - я вже не стримувала себе.

- Ти ревнуєш. Ревну-у-у-єш! Я ж знаю тебе. І не кричи на мене. Пізніше побачиш, що я мала рацію!

Тільки-но я відкрила рот, але у вітальню відчинилися двері. Ми затихли й сіли рівно. Зайшов Дейв і приніс нам дві чашки чаю.

Вау, навіть про мене не забув.

- Дами, ось ваш чай, - турботливо сказав він, поставивши чашки на стіл.

- О, дякую, Дейве, ти дуже люб'язний, - сказала Лія, яскраво усміхаючись і беручи в руки чай. 

Дейв сів біля Лії, і витріщився на неї. Все ясно. Я мала рацію, коли думала про те, що Лія зацікавить його більше, ніж я.

- Ані, пий поки гарячий, - подруга глянула на мене, поглядом показуючи на Дейва. 

Я розсердилася, і навпаки поспішила встати з дивану. Образа заговорила моїми словами:

- Ні, дякую, я не буду. Краще піду у свою кімнату, не буду заважати вам знайомитися.

Поспішила, щоби вийти з вітальні, але мить, і Лія крикнула:

- Ані, чекай, я хотіла дещо сказати.

Я обернулася.

- Давай швидко, - розлючено відповіла їй.

Лія помітила мій настрій, але нічого не наважилася сказати при Дейві, тому продовжила говорити, дивлячись то на мене, то на хлопця.

- Річ в тому, що батько Райана, відкрив у Вашингтоні елітний клуб. Пам'ятаєш, я розказувала тобі колись про нього? Так ось, завтра там буде масштабна вечірка на честь відкриття. І я б хотіла запросити тебе туди і, Дейве, тебе також.

Ти труп, Лія Нілсон!

- Я не проти, ми прийдемо, - впевнено сказав Дейв, а я здивовано витріщила очі на нього.

- Я перепрошую, "ми"? Я не сказала, що піду, - втрутилася я, склавши руки на грудях.

- А тебе ніхто і не спитає. Якщо я хочу іти, отже, підеш і ти, - промовив він і розлючено подивився на мене.

- О'кей, друзі... Коли вирішите, то попередьте мене про ваше рішення, щоби я дістала квитки, добре? Дейве, дякую за чай, - милим голосом сказала Лія, піднімаючись з дивану.

- Нема за що. Заходь ще, коли буде нагода, - промовив до неї він, і поспішив за нею, щоби провести.

Я покрокувала за ними.

- Тоді бувайте. Ані, я буду чекати твого дзвінка...

- Звісно, Лі, я обов'язково тоді подзвоню, - з сарказмом сказала я, ще й помахала їй рукою.

Та закотила свої очі, і нічого не сказавши більше, пішла. Я знову залишилась з Дейвом сам на сам.

- Ані, тепер ми можемо поговорити? - обернувся до мене Дейв, зачинивши за Лією двері.

- Нам. Немає. Про. Що. Говорити. - сказала я кожне слово окремо. - Я вже казала тобі це, не змушуй мене повторювати!

Я пішла вверх по сходах, і Дейв ззаду викрикнув:

- Це була помилка.

- Що? - застигла на місці я.

Мені почулося?

- Той поцілунок був помилкою. Такого більше не повториться. Вибач, якщо образив тебе.

Ох, чесно? Не знаю, що образило мене більше: той поцілунок, чи ці слова...

- Я й без тебе знаю, що це була помилка, - сказала я це майже крізь сльози.

Та що це зі мною? Візьми себе в руки.

- Ти на мене ображаєшся? - лагідно запитав він.

- Ні, все нормально, - на видиху відповіла, і насупилась.

Після цього Дейв підійшов до мене і став поруч, а я справді ледь не розплакалася, відчувши його запах парфуму.

- Отже... ти підеш на вечірку зі мною? 

Наважилася підняти очі на нього. Дейв благаючим поглядом дивився на мене, очікуючи хоча б якоїсь конкретної відповіді. Але я не могла її дати. Не зараз.

- Я подумаю... Вибач, але мені потрібно готуватися до завтрашніх пар, - відповіла ледь чутним голосом я і відвернулася від хлопця, залишаючи його самого.

Я піднялася до себе у кімнату і лягла на диван. Скрутившись калачиком, гірко заплакала. Я така дурепа, що змогла припустити думку про те, що можу подобатися такому хлопцю, як Дейв. 

Яка ти наївна, Аніка... Такі, як він, не вміють кохати.

Ох, не варто розкисати через чужого хлопця. Потрібно взяти себе в руки і привести у порядок. Я змила весь уже стертий слізьми макіяж і переодяглася у зручний домашній одяг. А йти на вечірку завтра, чи ні? Тим паче з Дейвом... В принципі, це гарна нагода відволіктися. Дейв знайде собі там відповідну дівчину, а я вип'ю з подругою. Я набрала Лію. Вона зраділа моєму рішенню і сказала, що завтра квитки будуть у мене. Вона продовжувала питати щось про Дейва, але я сказала, що не маю часу говорити і завершила дзвінок. Насправді час є, а ось бажання немає...