Лаванда Різ - За мить до кохання, Лаванда Різ

— Забирайся з мого будинку! Негайно! — кричить, почервонівши від люті. Йому не подобається правда, але ще більше він боїться змін у своєму житті, боїться її відпускати.

— Я піду, не переживайте. Я не хотів, щоб наша розмова пройшла ось так. Ви нормально почуваєтеся? — Судячи з того, як він хапається за груди, йому недобре. Не вистачало, щоб через мене у старого стався інфаркт.

— Ліки... на комоді, — хрипить батько Тіни.

Схоплююсь, згрібаю все, що було на комоді, висипаю поруч із ним і подаю воду.

— Може лікаря?

— Ні, просто зникни з моїх очей, — намагається віддихатися, але начебто приходить у норму. Невже до нього не доходить і його неможливо умовити?!

— Подумайте про це, коли я піду. Подумайте в тиші віч-на-віч зі своїми думками. Невже потрібно позбавити її перспектив та нормального особистого життя? Всього найкращого. І вибачте, що намагаюся боротися за свою кохану дівчину.

До того, як Тіна звільниться, у мене в запасі ще дві години. Коли постукали у двері, подумав, що Рік знову забув ключ. Невже ці бездарі вирішили піти з пляжу завчасно? Я тільки-но вийшов із душу.

— Та постривай ти не ломись, бовдуре! Головою ще постукай! — поспішно замотую рушник на стегнах, відчиняю двері і… відразу отримую ляпаса.

— Ти не мав права отак із ним розмовляти! — Розлючена Тіна щосили штовхає мене в груди. — Хто тебе просив лізти не в свою справу?

— Привіт, манюня. Звільнилася раніше? — намагаюся зловити її за руки. Вона прекрасна навіть коли гнівається. — Тіно, заспокойся! Він має знати. Я хотів поговорити з твоїм батьком без жодного злого наміру, щоб якось вирішити нашу проблему.

— Немає більше жодних проблем, можеш не намагатися, бо між нами все скінчено, Трістане! Ти перейшов усі межі! Хотів отримати мою відповідь? Так ось – ні! Я нікуди з тобою не поїду! — різко розвертається та вискакує з номера.

— Тіно! Дідько! — Як ужалений, швидко натягую шорти і біжу за нею. Бігаю я набагато краще за неї, тому наздоганяю на розі і хапаю в оберемок. Декілька хвилин ми просто мовчки боремося, вона виривається, а я намагаюся її втримати.

— Не пущу, поки не вислухаєш! Тіно, я розумію, ти сердишся ...

— Відпусти, йолопе, бо почну кликати на допомогу! — Шипить моя русалка, подвоївши опір. Тільки я не збираюся розмикати рук, і вона дійсно починає кричати і лаятися хорватською. І тут же, як на замовлення, поруч з'являється компанія місцевих пацанів, які накидаються на мене звірячою зграєю. Малолітки, але мені нехило дісталося... поки вона їх не зупинила. Кинула кілька фраз і їх одразу наче вітром здуло.

— Не знаю, що ти їм сказала, але дякую, що не дала їм мене скалічити, — розгинаюся, спльовуючи кров. Вона стоїть за два кроки від мене, кулаки стиснуті, а по щоках біжать сльози. Мовчить і дивиться на мене. Моя кохана крихітка. — Тіно, які можуть бути межі між закоханими? Я кохаю тебе.

— Ні, не кохаєш. Якби кохав, то не вчинив би так нахабно і жорстоко. Він має слабке серце. Ти міг убити мого батька своїми словами. Ти цього хотів?

— Звісно, що ні. Я хотів разом із ним знайти вихід. Я не можу сидіти склавши руки, ти потрібна мені! Зараз ти злишся і, можливо, навіть справедливо, але я не вірю, що ти так легко можеш зі мною порвати. Не вірю, що ти до мене нічого не відчуваєш. Тіно ... — дивлюся на неї благаючими очима, утримую поглядом, не дозволяючи піти. І в цьому погляді тисячі невимовлених слів.

— Тато подзвонив мені і сказав, що я повинна будувати своє життя, як захочу, що він не заважатиме мені. Сказав, що хоче, щоб його дівчинка купалася у заслуженому щасті, а не в солоному морі та боргах. Але після цього я не можу тобі довіряти. Ти розчарував мене, Трістане. А це гірше, ніж розлюбити! — Вона все-таки відвернулася від мене і повільно пішла вулицею. І я пішов за нею. Тому що наша розмова ще не закінчена, бо між нами нічого не скінчено.

— Чому ти все ще йдеш за мною? Я неясно висловилася? — Ми майже підійшли до її будинку, коли Тіна знову зупинилася, повернувшись до мене.

— Тому що ти мені потрібна, Тіно. Тому що хочу тебе обійняти та помиритися. Я діяв імпульсивно, трохи напористо, але я не вважаю це приводом, щоб розривати стосунки. Мене зводить з розуму думка, що ми не можемо бути разом, що нам доведеться розстатися. Прошу, не проганяй мене і не суди суворо. Ми бачимо ситуацію по-різному, але любимо однаково.

— Я не казала, що кохаю тебе! Закоханість та любов різні речі! — Вона все ще сердиться, але я теж упертий.

– Не казала, але твої очі тебе видали. І якби ти нічого до мене не відчувала, ти не обернулася б. Тіно, я стоятиму біля твого будинку хоч всю ніч, поки ти мені не пробачиш!

— Прекрасно! Стій! Дам тобі ліхтар будеш замість стовпа! — прискорює крок, штовхає хвіртку та зникає за дверима.

Ти не віриш мені, дитинко. Я нікуди не піду! Стоятиму тут стовпом, деревом, придурком, поки твоє серце не здригнеться. Воно в тебе надто добре і ніжне. Я знаю, бо я вже у твоєму серці. Ти вийдеш до мене, дозволиш узяти тебе за руку і ми поговоримо. Так, я самовпевнений і я не відступлю. Тому що ти теж у моєму серці, воно прийняло тебе з першого погляду, воно зцілилося тобою, воно наспівує твоє ім'я і тягнеться до тебе. Ти ж знаєш, що ми з тобою пов'язані і завжди будемо, ти відчуватимеш мене повсякчас, де б я не був.