Роджер Пілкінгтон - Янові скарби

— Ми приберемо зі столу, — сказала Керол. — А ви йдіть нагору і пришліть сюди Білла й Джо.

Як і передбачав Пітер, все йшло пречудово. Невдовзі обидва моряки сиділи в затишку каюти, а дівчатка щиро пригощали їх. Джо і Білл намагалися справити якнайкраще враження. Джо навіть берет скинув і вийняв гребінця, щоб причепуритися до сніданку. Він був не дуже говіркий, зате Білл одразу ж почав розповідати про свої пригоди на морі. Більшість з них — чистісінька вигадка, бо служив він всього лиш матросом на траулері. Але й того, що він знав про кораблі й мореплавання, було досить, щоб вигадати хвилюючу історію про те, як його викинуло за борт під час жахливого шторму, коли в Північному морі зіткнулися два пароплави, і він єдиний з усієї команди врятувався, добравшися плавом до землі. Дівчатка жадібно слухали його розповіді і з щирим захопленням дивилися на морського вовка, що зазнав стількох пригод, але завдяки своїй мужності й силі завжди виходив переможцем.

— А ви, Джо? — спитала нарешті Керол. — З вами теж траплялися цікаві пригоди?

Білл не забарився прийти на поміч товаришеві.

— Які там у нього пригоди! — рішуче заперечив він. — Джо десять років прослужив у машинному відділенні одного вантажного пароплава і знав тільки кидати вугілля в топку. Не було в нього ніяких пригод, правда ж, Джо?

— Чого не було, того не було, — погодився Джо, вдячний своєму дружкові за порятунок.

— Він навіть не вміє орієнтуватися по карті, чи, скажімо, канат зростити, — вів далі Білл, користуючись нагодою заздалегідь відвернути від приятеля випробування, які могли йому загрожувати,

— Чого не вмію, того не вмію, — знову погодився Джо.

— Він не більш як сухопутний моряк, — провадив далі Білл. — Джо вам не скаже, де ніс, а де корма, отож не дивуйтеся, якщо він не буде таким корисним для вас, як я.

Керол засміялася.

— По-моєму, в машинному відділенні теж люди потрібні, — доброзичливо мовила вона. — Інакше пароплав і з місця не рушить.

Тим часом Майкл стояв за штурвалом і вів катер на великій швидкості, випереджаючи відплив, а Пітер розіклав на столі карту й уважно розглядав її.

— Ні слова, — прошепотів він Майклові на вухо. — Не треба ризикувати, щоб жоден звук не долинув до них по вентиляційній трубі. Нехай навіть не підозрюють, що можна підслухати їх через неї.

О пів на дев'яту Джіл і Керол вже були на палубі — вони загорали на сонечку. Моряки ж, вирішивши не псувати гарного враження, яке вони справили на дівчат, заходилися мити посуд. «Норець» саме минав пристань в Тілбері. Біля набережної стояв величезний лайнер — на нього сідали пасажири. Двоє смаглявих моряків, що стояли на кормі, схилившися на поручні, помахали руками малому суденцю. Майкл у відповідь так само привітав їх.

Протягом однієї чи двох миль було дуже неспокійно — безперервно снували буксири, але Пітер порадив Майклові триматися якомога далі від них, і катер майже не гойдало на хвилях. Невдовзі гирло поширшало, і на річці стала спокійніше. Ще годину-другу вода була каламутна, але поступово вона почала набирати голубого кольору — кольору справжнього моря.

Білл повернувся до стернової рубки, і Пітер не шкодував про це, бо упродовж обох берегів гирла карта показувала мілини, заболочені місця, кістяки затонулих суден. Пітер став по один бік моряка, а Майкл — по другий і обидва уважно стежили по карті за просуванням катера, запам'ятовуючи найдрібніші деталі дороги.

Нараз Майкл вийшов із стернової рубки і спустився в люк. Хлопець хотів перевірити, що робить Джо, бо йому раптом спало на думку, що той може скористатися нагодою, щоб понишпорити по всіх закутках, шукаючи інформацію про шифр. А вони залишили розшифровані записи в папці з поштовим папером у шухляді носової каюти, і цілком ймовірно, що Джо міг…

Але Майкл даремно тривожився. Джо й на думку не навернулося, що можна скористатися такою нагодою. Всі його зусилля були спрямовані на те, щоб справити на дівчаток хоч би таке враження, як Білл своїми вигадками про геройські вчинки на морі. Джо вирішив перевершити приятеля, показавши високий клас роботи в камбузі.

Не те, щоб він дуже полюбляв прибирати та наводити блиск. Навпаки, він ненавидів таку роботу. Протираючи ганчіркою й пастою крани, каструлі, примуси і навіть перегородки, він роздратовано буркотів щось собі під ніс і так був заклопотаний, що й не почув, як Майкл спустився навшпиньки сходами, тихенько підійшов і став позад нього.

— Брехун! — бурмотів Джо, оскаженіло тручи жирну пляму на алюмінієвій обшивці біля раковини. — Паскудний брехун! Зарозумілий, чванькуватий, пихатий брехун! Іди до дідька! — І сердито мазнувши ганчіркою, він нарешті стер пляму.

Майкла це здивувало, проте він не міг утриматися від сміху й пирхнув. Джо аж здригнувся з несподіванки.

— Ну й злякав ти мене! — сказав він, обернувшись.

— Вибачте, будь ласка, — перепросив Майкл усміхаючись. — Цікаво, з ким це ви розмовляли?

— Ні з ким не розмовляв, — ніяково відповів Джо.

— Моя сестра теж так робить, — мовив Майкл, не бажаючи видатися надміру цікавим. — Іноді купається у ванній, і чуєш, як вона сама до себе балакає: «Ідіотка! Дурепа! Дай мені спокій!» — чи ще щось подібне. По-моєму, їй уявляється, що вона розмовляє з однією з учительок у школі. Мабуть, ви теж думали про того, кого не любите?

— Мабуть, що так, — погодився Джо.

— Ну, що ж, як на мене, то ви тут гарно прибрали — все аж блищить.

— Спасибі! — гордо мовив Джо. — Я не хочу, щоб мене вважали невдячним.

Ці слова навели Майкла на щасливу думку: якщо Джо такий запопадливий — із шкури пнеться, щоб показати свою вдячність, то чого б не скористатися цим! На катері знайдеться не один темний закуток — попід койками, за шафами, який не завадило б добре видраїти.

— Як закінчите в камбузі, можна прибрати