Анатолій Дністровий - Сніданок на снігу

каталися на санчатах і лижах, з’їжджаючи з дахів. У горах скрипіли дерева і чувся гуркіт обвалів, певно, дерева й каміння не витримували маси снігу, що виривав їх зі скель і скидав униз — до річок і потоків. 27

— Бодю, — прошепотіла вона, дивлячись на його могутню спину, що рівномірно рухалася від дихання.

Зарецький мовчав, Людмила відчула, як він затамував подих.

— Ну Бодю…

— Що? — здригнувся він після дрімоти.

— А за що ти мене любиш?

— Що?

— За що ти мене любиш? Ти ж мене любиш?

— Я? Люблю. А що?

— Так за що ти мене любиш?

Зарецький засопів, перевернувся на живіт і збив руками подушку під головою.

— Ну?

— Не знаю, — сказав він.

— Це добре, — пригорнулася до нього Людмила і поклала руку йому на плече.

— Що тут доброго? Хоча — ні! Знаю! Я люблю тебе за все!

— За все-все?

— Так.

— Повністю за все? Хіба так буває?

— Був такий харківський фізик Ландау. Так от: у нього була формула жіночої краси — за бажання її можна буде знайти в Інтернеті, за цією формулою можна було визначити, чи можливо полюбити конкретну жінку.

Людмила від радощів аж зірвалася й почала його термосити:

— Розкажи!

— Може, зранку? Уже пізно — і формулу не побачиш.

— Я запалю свічки! Я миттю!

Вона зірвалася, побігла в темінь кімнати, зачепила крісло, яке гримнулося об підлогу. Зарецький намагався розгледіти, як вона вовтузиться, але в темряві нічого не бачив — лише її біляве тіло миготіло. Нарешті Людмила клацнула в кутку запальничкою, запалила три свічки на високому дерев’яному підсвічнику, від чого світло вирвало її обличчя, груди, плечі й руки із темені, взяла папір і підійшла до нього.

— Хочу формулу! Хочу формулу!

— Давай спати…

— Формулу!

Зарецький ліниво підвівся, обіпершись на лікті, потім так само повільно сів, склавши ноги по-турецьки, підклав під аркуш паперу одну з книжок і взявся малювати.

— Холодно, — незадоволено сказав він.

— Камін ще не згас. Підкинути дрова?

— Потім. Я підкину.

Невдовзі він покликав до себе Людмилу і показав їй формулу жіночої привабливості за Ландау:

L ≈ KMT . N2P

— Якщо я нічого не забув і не сплутав, то K — це об’єм жіночого бюсту в сантиметрах, M — стегон, також у сантиметрах, T — зріст жінки, N — її талія в сантиметрах, а P — вага у кілограмах.

— Ой, як цікаво! І що це все означає? Де краса?

— Не газуй. У часи Ландау, як стверджують його сучасники і соратники, еталоном жіночої краси були параметри, коли К дорівнювало 80, M…

— Не спіши! Що таке К?

— К — це бюст.

— Ага, давай далі…

— Так от, М — 80, N — 60…

— Що таке N? Талія? Точно — талія…

— Ти постійно мене перебиваєш, — незадоволено сказав Зарецький.

— Пробач.

— Я вже заплутався.

— Ти сказав, що груди і стегна мали в об’ємі по 80 сантиметрів, а талія 60.

— Справді? Тоді поїхали далі. Зріст — Т — 170, а вага, Р — 60. Так от, сумарно ці показники 80—80—60—170—60, атрибут тогочасної жінки-моделі, відповідали за п’ятибальною шкалою найвищій оцінці — 5. Якщо взяти показники 120—120—120—170—100, тоді, за формулою Ландау, отримаємо лише 2 бали.

Людмила задумалася. Зарецький уважно на неї поглянув й усміхнувся. Вона помітила, що йому раптом стало весело, і її обличчя напружилося.

— Навіщо ти мені розказав про цю ідіотську формулу? Хотів натякнути, що я для тебе товста і не вписуюсь у «5 балів»?

— З