Марія Микіцей - Плетиво (Збірка віршів)

западатиме в зиму як в кому звідки не відомо чи є вороття і ворота зачиняться легко чи може зі скрипом і сторожа на вежах запалить холодні вогні і незмигно дивитися як крізь замерзлу веселку палаци музеї і храми гобелени і арфи і фрукти у кедровім ковчезі під сніги як під шкіру пливуть Під сніги як під шкіру пливуть…

Юлія Баткіліна * * * Наче давня людина – такий собі узагальнений Гільгамеш. Не зважаєш на тих, хто слабший і не пручатиметься, хто прощався з тобою – за тими ти не скучатимеш, не труїтимеш їх сумними нічними чатами, не зап’єш. Ти виходиш без страху до бою, до пристрастей і бажань. І до тих, хто тебе в дорогу далеко випроводжав. І до себе виходиш – бо чом же до себе не… Хтось тобі побажає щастя, а хто – зітхне, та не жаль. Над Ніпуром летить кажан, над Лагашем чатує мла. Слухай співи нічних шоссе. Пам’ятай про план. * * * Ніхто не віщує майбутнього – що буде з ними? Що буде зі мною, якщо задрімаю – невже я помру? А дощик паде, на усі ці Парижі та Єрусаліми, на кожну у світі Варшаву або Анкару. Знамена – перуть. І тест – якщо стати знаменами, стати чиїми? Якщо ж ми підемо людьми, то залишаться рими. Це теж буде true. По вулицях темних стікає пітьма і тривога,