Глен Чарльз Кук - Чорний Загін

-- І був вражений, скільки там порожнього місця. Тепер він знає все, що знаєш ти, так?

-- Угу, -- Одноокому явно не подобалася ця ідея.

Елмо почекав кілька секунд.

-- Ну?

-- Що ну? – Одноокий приховав посмішку, приклавшись до бурдюка з вином.

-- Хай йому біс, що він сказав?

-- Йому подобається те, що ми робимо, -- засміявся Одноокий. – Але він вважає, що ми поводимося, як слон у посудній крамниці. Тому відправляє нам невеличку допомогу.

-- Яку допомогу, -- голос Елмо пролунав так, немов він знав, щось пішло не так, але не міг збагнути що.

-- Пришле когось.

Елмо полегшено зітхнув. Я теж. Доки Ловець Душ сам тримається здалека…

-- Коли? – поцікавився я вголос.

-- Швидше, ніж нам би цього хотілося, -- промимрив Елмо. – Зав’язуй з вином, Одноокий. Тобі все ще потрібно пильнувати Зуада.

Одноокий буркнув щось невдоволено. Він увійшов у стан напівтрансу, в якому оглядає інші місця. Його не було доволі довго.

-- Ну! – гримнув Елмо, коли Одноокий врешті вийшов з трансу. Він роззирався довкола немов очікував, що Ловець Душ от-от вискочить з нізвідки.

-- Баранки гну. Вони заникали його в таємному підвалі десь за кілометр на південь звідси.

Елмо був непосидючий, мов маленький хлопчик, якого припекло попісяти.

-- Що з тобою? – запитав я.

-- В мене погане передчуття. Дуже, дуже погане, Док, -- його блукаючий погляд зупинився. Він витріщив очі.

-- Я мав рацію. От, дідько, я мав рацію.

Він виглядав високим, як будинок, а в ширину – пів будинку. Одягнений він був у яскраво-червоний одяг, що поблякнув від часу, перетворився в лахміття і який поїла міль. Він незграбно шкандибав вулицею, раз швидше, раз повільніше. Дике, кошлате, сиве волосся звисало навколо його голови. Його обличчя було майже неможливо роздивитися за густою та вкритою болотом бородою, схожою на зарослі куща ожини. Бліда, вкрита старечими плямами рука стискала посох неймовірної краси, яку плюгавив доторк власника. Він мав форму надзвичайно видовженого жіночого тіла, досконалого у найдрібніших деталях.

-- Розповідають, що це була справжня жінка в часи Домінації, -- прошепотів хтось. – Розповідають, що вона його зраджувала.

Важко мати до неї претензії, особливо якщо добре придивитися до Перевертня.

Перевертень – найближчий союзник Ловця Душ серед усіх Десятьох Поневолених. Його неприязнь до Кульгавого значно більша ніж у нашого шефа. Кульгавий був третім учасником трикутника, який призвів до виникнення посоха.

Він зупинився за метр від нас. В його очах палав божевільний вогонь, від якого всі відводили погляд. Зараз я навіть не пригадаю, якого кольору були його очі. Хронологічно, Перевертень був першим королем-чарівником, якого спокусили, підкупили й поневолили Домінатор і його Леді.

Тремтячи, Одноокий вийшов вперед.

-- Я чарівник, -- сказав він.

-- Ловець мені розповів, -- голос Перевертня був дзвінким, глибоким та лунким навіть, як на чоловіка його розміру. – Доповідай.

-- Я вичислив, де Зуад. Це все.

Перевертень знов окинув нас оком. Дехто з нас намагався чкурнути. За кущами, на його обличчі, з’явилася посмішка.

Неподалік, на розі вулиці почали збиратися місцеві роззяви. Весло ще ніколи не бачило жодного з поборників Леді. Сьогодні їм несказанно пощастило. Двоє найбільш схиблених відвідали їхнє місто.

Погляд Перевертня зупинився на мені. Я відчув його холодне презирство. Я був всього лиш дражливим смородом у його носі.

Він знайшов те, що шукав. Ворона. Рушив вперед. Ми відскочили йому з дороги, як малі бабуїни розбігаються перед вожаком стада в зоопарку. Перевертень кілька хвилин вдивлявся у Ворона, тоді знизав своїми масивними плечима. Він ткнув Ворона в груди кінчиком посоха.

Я ахнув від подиву. Ворон стрімко набирав кольору. Він перестав потіти. В міру того як зникав біль, його обличчя розслаблялося. Рани вкрилися яскраво-червоними шрамами, які за кілька хвилин, поступово перетворилися в старі, білі рубці. Вражені цим видовищем, ми стискалися в щораз тісніше коло.

Ледар примчав риссю по вулиці.

-- Ей, Елмо. Справу зроблено. Що відбувається?

Він поглянув на Перевертня і запищав, як миша в мишоловці.

-- Де Білосніжка і Тихий? -- Елмо вже взяв себе в руки.

-- Позбуваються тіла.

-- Тіла? – запитав Перевертень. Елмо все йому пояснив. Той буркнув.

-- Цей Корні буде основою нашого плану. Ти, -- він тицьнув в Одноокого пальцем, величиною з сосиску. – Де вони?

Як і слід було чекати, Одноокий знайшов їх у таверні.

-- Ти, -- Перевертень вказав на Ледаря. – Скажи їм, нехай принесуть тіло сюди.

Ледар зблід на обличчі. Було видно, як в ньому наростає невдоволення. Але він кивнув, проковтнув повітря і помчав геть. Ніхто не сперечається з Поневоленим.

Я перевірив пульс у Ворона. Пульс добрий. Він видавався цілком здоровим. З усією шаною, на яку я тільки спромігся, я запитав:

-- Ви могли б зробити це з іншими? Поки ми чекаємо?

Від його погляду в мене кров застигла в жилах. Однак, він послухав мене.

-- Що трапилося? Що ти тут робиш? – Ворон хмуро дивився на мене. Раптово він все згадав. Різко сів. – Зуад…

Він поглянув навколо.

-- Ти був непритомний два дні. Вони пошинкували тебе, як капусту. Ми гадали, що ти вже не жилець.

-- Що відбувається, Док? – він помацав свої рани. – Чому я не труп?

-- Ловець Душ прислав свого друзяку. Перевертня. Він тебе підлатав.

Він всіх підлатав. Важко боятися