Глен Чарльз Кук - Чорний Загін

Корні пильно поглянув на нас. Зробив кілька кроків до залишків конюшні. Знов поглянув на нас. Елмо дивився на нього приязно. Одноокий підняв ліву ногу коня і перевіряв підкову. Корні пірнув у руїни.

-- Одноокий? – запитав Елмо.

-- Вибіг через задній вхід. Тільки п’ятки миготять.

-- Не спускай з нього ока, -- посміхнувся Елмо. – Док, записуй все. Я хочу знати кому він розкаже. І кому вони розкажуть. Наша баєчка розповсюдиться, як трипер.

-- Зуаду був кінець в ту мить, коли Ворон назвав його ім’я, -- сказав я Одноокому. – Можливо, навіть в мить, коли він зробив те, що зробив Ворону колись давно.

Одноокий щось буркнув, скинув карту. Красунчик взяв її та виклав карти. Одноокий вилаявся.

-- Я не можу грати з ними, Док. Вони грають якось неправильно.

Елмо примчав на коні, зліз.

-- Вони рушають на бордель. Маєш щось для мене, Одноокий?

Список був непоказний. Я вручив його Елмо. Він вилаявся, сплюнув, знову вилаявся. Копнув дошки, які слугували нам за картярський стіл.

-- Пильнуйте свою кляту роботу.

Одноокий стримав свій гнів.

-- Вони не роблять помилок, Елмо. Прикривають сраки. Корні ошивався біля нас занадто довго й не довіряє нам.

Елмо гнівно затупав ногами.

-- Гаразд. Перший запасний план. Спостерігаємо за Зуадом. Дивимося куди вони його потягнуть після того, як схоплять. Рятуємо його в останню мить, виносимо всіх повстанців у борделі, а тоді вичислюємо, хто туди заходив.

-- Ти вперся рогом довести справу до кінця, я правильно зрозумів? – зауважив я.

-- Саме так, хай йому грець. Як там Ворон?

-- Здається оклигає. Ми запобігли інфекції й Одноокий каже, що він почав поправлятися.

-- Гм. Одноокий, мені потрібні імена повстанців. Якомога більше імен.

-- Так, сер, шефе, Сержанте, сер, -- Одноокий відсалютував з показною ревністю. Як тільки Елмо відвернувся, він показав йому непристойний жест.

-- Поскладай дошки на місце, Піскар, -- запропонував я. – Ти роздаєш, Одноокий.

Він не відповів. Він не бурчав, не скиглив, не погрожував перетворити мене в тритона. Просто стояв заціпенілий, як труп, очі – немов щілини.

-- Елмо!

Елмо став перед ним і уважно подивився з відстані п’ятнадцяти сантиметрів. Він клацнув пальцями в Одноокого під носом. Той не відреагував.

-- Що скажеш, Док?

-- В борделі щось діється.

Одноокий не поворухнув жодним м’язом на протязі десяти хвилин. Раптом очі відкрилися, знов зажевріли блиском і він осів на підлогу, як мокра ганчірка.

-- Що в біса трапилося? – запитав Елмо.

-- Дай йому хоча б хвилинку, гаразд? – гаркнув я.

Одноокий зібрався з силами.

-- Повстанці взяли Зуада, але він встиг зв’язатися з Кульгавим.

-- Що?

-- Кульгавий особисто мчить йому на допомогу.

Елмо побілів, як полотно.

-- Сюди? У Весло?

-- Угу.

-- От лайно.

Ще б пак. Кульгавий був найнебезпечнішим з усіх Поневолених.

-- Думай швидше, Елмо. Він вичислить, що ми причетні до цього… Корні – зв’язуюча ланка.

-- Одноокий, знайди старого гівнюка. Білосніжка, Тихий, Ледар. В мене для вас є робота.

Він віддав розпорядження. Ледар вишкірив зуби й погладив свій кинджал. Кровожерливий негідник.

Я не можу докладно описати те занепокоєння, яке викликала новина Одноокого. Ми знали Кульгавого тільки з розповідей, але ці розповіді завжди були жорстокими. Нас охопив страх. Заступництво Ловця Душ не могло вберегти від іншого Поневоленого.

-- Він знову за своє, -- вдарив мене Елмо.

І дійсно. Одноокий заціпенів. Але цього разу все було ще гірше. Він звалився з ніг, забився в конвульсіях, а з рота в нього пішла піна.

-- Тримайте його! – наказав я. – Елмо, дай мені свій кийок.

Пів десятка людей накинулося на Одноокого. І хоча він був невеличкий, вони ледь справилися з ним.

-- Навіщо? – запитав Елмо.

-- Запхаю йому в пельку, щоб він не прикусив язика.

Одноокий видавав з себе дивні звуки, яких я не чув за все своє життя. А чого я тільки не чув на полі бою. Поранені інколи заходяться таким криком, що важко повірити – людська горлянка здатна на таке.

Припадок тривав тільки кілька секунд. Остання, міцна судорога пересмикнула Одноокого і він впав у міцний, мирний сон.

-- Гаразд, Док. Що в біса трапилося?

-- Не знаю. Може падуча хвороба?

-- Дайте йому його юшки, -- запропонував хтось. – Хай знає.

З’явилася олов’яна чашка. Ми силою залили вміст чашки йому в горлянку.

Одноокий раптово відкрив око.

-- Що це ви витворяєте? Хочете отруїти мене? Тьху! Що це було? Кип’ячені помиї?

-- Твій суп, -- сказав я.

-- Що трапилося? – перебив мене Елмо.

Одноокий сплюнув. Схопив бурдюк з вином, зробив ковток, прополоскав горло і знову сплюнув.

-- Ловець Душ трапився, ось що. Брр! Тепер я розумію Гобліна.

В мене затріпотіло серце, і в животі похолонуло. Спочатку Кульгавий, тепер Ловець Душ.

-- Чого той дідько хотів? – запитав Елмо. Він теж був стривожений. Зазвичай, він набагато стриманіший.

-- Він хотів довідатися, що в біса відбувається. Почув, що Кульгавий дуже схвильований, тож зв’язався з Гобліном. Гоблін знав тільки, що ми направилися сюди. Тоді він заліз мені в голову.