Леся Українка - Том 11

не різали, ждуть, щоб нога трохи заспокоїлась, а вона, як на злість, болить. Оце ж і положили мене днів на 2—3, думають, що перестане боліти, як побуде в спокою, а я щось-то не сподіваюсь. Дуже досадно се, бо час минає даремне, і я вже бачу, що весна, значить, пропала. Жалую тепер, що не виїхала до різдва, властиве — що заважало?

Ну, на медико-хірургічні теми ще буде час наговоритись потім, коли почнеться справжня Kur 49, а тепер мені хочеться поговорити про що інше. Тут так багато нового, чудного, починаючи від дрібниць комфорту до грандіозних спорудженнів. Навіть я, мало виходячи поза стіни отелю і бачивши місто тільки в одному неширокому районі, і то більше крізь вікна фіакрів, усе-таки побачила цілий світ. Вена проти Берліна зовсім не здалась би великою, про Київ і говорить >чічого. Тут, властиве, три міста: підземне, наземне і надземне. Берлін стоїть мов на кротовинні: ціла сітка підземних труб каналізаційних, поштових, електричних проводів і т. і. Доми тут сливе всі в 5—6 поверхів.

Понад вулицями і нижчими будинками побудовані естакади, по яких мчать раз у раз поїзди. Ми обідали перших два дні в такому ресторані, де по стрісі пробігає залізниця. Просто на вулиці машина не ходить, а все по тих естакадах. В перших етажах домів усе магазини, чогось аж страшно, як подумаєш, скільки людської праці кристалізовано у сих виробах, часом зовсім зайвих. Найбільше мене вражає не так той рух, що видно вдень, як той, що чутно вночі, надто було його чутно в тому отелі, де ми жили перших два дні. Як тільки жильці отелю полягають спати, починається поправка і прочист-ка водопроводів, елеваторів і т. і., наче якісь карлики, духи підземні, провадять таємну роботу. Тільки дуже ненадовго, перед світом затихає Берлін, а ранком карлики переносять свою роботу з підземеллів у коридори, далі в кімнати, разом з тим і вулиця прокидається, все біжить, летить, стугонить...

Сьогодні рано, лежачи, я придивлялась до роботи карликів Frl. Blohm: принесла дівчина 5 щіток (їй-богу, 5!) і 3 стирки, пустила в діло всі 8 знарядів, і в Уг години хата була як шклянка; таким способом вона мала 6 хат за ранок прибрати. Розкажи се Фені «в назидание». При такій звинності якось уживається фундаментальність у всьому — в роботі, в стилі хат і убрання і навіть в поході, надто в поході. Тут всі страшенно стопоходні, навіть жінки ходять так, що 6-етажні солідні будови двигтять.

Сьогодні, як приїздив Бергман, знялася страшенна біганина, хазяйки, служанки метались, як божевільні, я сього не бачила, але зараз же почула, що пульс нашого дому забився 140 в секунду, коли се біжить щось по коридору, як підкований кінь, найшвидшим галопом і просто аж креше підлогу — цок, гуп, цок, гуп! Лишенько — хата розвалиться! Питаю: хто се біг? Herr Assistent50.

Ну-ну... Взагалі, хоч тут і не дуже широке поле спостережень, але я ще не скучаю, бо щодня щось нового довідуюсь. Тут і пацієнти єсть надзвичайні, наприклад, дівчинка 10 літ приїхала з Африки, з Трансвааля! У неї та ж слабість, що і в мене, але її не різали, зробили вьі-тяжение, а тепер вона ходить в апараті і каже, що поправляється. Значить, Бергман зовсім не «різун» необачний, а ріже тоді, коли іменно треба.

Розказували німки, що багато таких слабих, як я, поправились у них на очах після операції так, що стали ходить ohne Stock, ohne irgend was 51. Speriamo bene 52 і не біймося!

А тепер бувай здорова, бо треба ж колись листа скінчити.

Цілую тебе, mein braves Madchen53, і всіх Gesch-wister54.

Знайомим кланяйся, сама пиши.

Твоя Леся

55. ДО П. А. КОСАЧА

Johannesstrasse, 11, bei Frl. Blohm,

2 лютого 1899 р. Берлін

Любий папа!

В перший день приїзду я написала тобі одкритку, але по случаю неділі не можна було купити марок, і вона зосталась не отосланою, а потім уже й не стоїло посилать.

Зо мною досі ще нічого певного нема. Я лежу, нога болить, а німці сподіваються, що вона од лежання заспокої-

ться, впрочім, коли днів за два не заспокоїться, то, може, й так будуть різать. Тим часом нога болить все різче, побачим, що завтра буде.

У строїлись ми з мамою в приватній клініці Бергмана, куди він сам послав нас. Дорого се страх (20 марок в день!). Тільки правда, що содержання і догляд добрі, хата, має вид не клінічесышй, а просто хатній. Все-таки, якби можна було вільно вибирать, то слід би устроїтись дешевше, але спорити з Бергм[аном] не приходилось.

Попрошу Мишу написать тобі подробніше про наше тутешнє життя, а то ти, може, і нелегкр розбереш таке моє писання.

Мама здорова і, наскільки можна судить по виду, нерви її заспокоїлись.

Телеграму твою ми получили, пиши, коли вибираєшся в Київ, коли не хутко, то нехай Ліля перешле тобі мій лист.

Міцно, міцно цілую тебе!

Твоя Леся

56. ДО М. І. ПАВЛИКА

З лютого 1899 р, Берлін Berlin, Johannesstrasse, 11,

bei Frl. Blohm (Privatklinik),

"n"

Шановний друже!

Привіт Вам з Німеччини! Готуйтесь читати препогану базгранину, бо на кращу не спроможусь. Хутко тиждень як я в Берліні, а досі не написала Вам, бо настрій листам не сприяв. Тільки сьогодні даний мені вирок від Бергмана, і то не абсолютний. В неділю (5.ІІ) мене захлороформують і спробують силоміць виправити мені хронічне звихнення в нозі, а як того не дасться зробити, то зараз же, в ту мить, будуть оперувати, виріжуть, що там уже слід. Так чи інакше, а хлороформу не мину, се ж і є найприкріший момент у цілій справі, як на мій смак. Отже, як бачите, я ще не різана, а проте лежу. Причина сьому така: запізнилась я з виїздом через околичні справи на тиждень проти того, як визначила було раніше, а тим часом дорогою нога, що вже боліла трохи в Києві, почала боліти дужче, а в Берліні вже й ступити не можна було без сторонньої помочі. Отож Берг-

ман поклав мене в ліжко, надіючись, що біль втихне, а він і не думає втихати ні вдень, ні вночі, вкупі з тим повищала температура значно — се