Віталій - Ліс, що ховає секрети , Віталій

Вона відчинила ворота, і вони знову взялися за важку ношу. Несли Степана Петровича через двір, повз старі яблуні, до дверей її хати. Кожен крок здавався кроком у невідомість. У світ, де логіка Громова змішувалася зі знаннями Петра Петровича, а реальність розмивалася під впливом Лісу і давніх легенд. А тепер ще й з'явилася баба Варвара, яка, можливо, знала більше, ніж хтось інший у цьому забутому світі.

Вони увійшли до хати баби Варвари. Запах всередині був іншим – запахом сухих трав, меду, чогось гіркуватого. На стінах висіли пучки зілля, на столі стояли глиняні горщики. Це було місце, яке дихало давниною та якимось таємним знанням.

Баба Варвара вказала їм на широку лаву біля печі. — Кладіть сюди.

Вони обережно поклали Степана Петровича. Його обличчя було ще більш блідим під світлом єдиної лампи.

Баба Варвара підійшла до нього. Вона не дістала ніяких інструментів. Лише нахилилася над ним і почала щось шепотіти. Не зрозуміло, чи це були слова, чи звуки, чи щось інше. Але в її голосі була сила, яка змусила Громова, попри весь його скептицизм, відчути легке тремтіння.

Петро Петрович стояв поруч, спостерігаючи. Він знав, що тепер життя Степана Петровича – в руках цієї старої жінки, яка, можливо, могла врятувати його там, де офіційна медицина була безсила. І він знав, що якщо Степан Петрович виживе, він, можливо, зможе розповісти, хто це зробив. І чи пов’язано це з Лісом, який забрав уже чотирьох людей. Або… можливо, він розповість щось інше. Щось, що пояснить усе.

Але поки що, в цій хаті, панувала тиша, яку переривав лише ледь чутний шепіт баби Варвари і слабке, нерівне дихання Степана Петровича, що лежав на межі життя і смерті, між світом людей і світом Лісу. І двоє чоловіків – один зі світу фактів і логіки, інший зі світу традицій і віри – стояли поруч, розуміючи, що їхнє розслідування тільки почалося. І що воно веде їх туди, де звичайна поліцейська робота безсила перед обличчям чогось набагато більш давнього і незрозумілого.