Igor Shnayder - Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder

Зірка засяяла ще яскравіше. Мур подумав, що це – найнаочніший приклад, як виглядає “світитися від щастя”. Кіт перекусив запасами із рюкзака й зібрав речі.

— Вирушаймо далі, подруго! — мовив з усмішкою Мур.

Зірка з нетерпінням затремтіла й майнула вперед, час від часу обертаючись — перевірити, чи йде за нею Мур. Так вони й рухалися далі: Мур щось розповідав, а зірка кивала вгору-вниз на “так” або хиталася в боки — на “ні”. А коли лицар жартував — вона завжди тремтіла і крутилася в різні боки, ніби сміялася.

— У тебе є ім’я? Як мені називати тебе?

Знову знайомий рух — мов знизує плечима, коли не знає, що сказати.

— А ти хочеш собі ім’я? — запитав Мур зіроньку.

Кивок вгору-вниз.

— Добре… Може Люмі? — запропонував лицар.

Коли Мур назвав її Люмі, згусток світла засяяв ще яскравіше й закружляв навколо нього, пристрибуючи.

— Сподіваюсь, тобі сподобалося це ім’я?

Люмі кивнула — вгору-вниз. Їй сподобалось.

Мур знав: Люмі має привести його до місця, де захований Знак Звіриного Королівства. Звісно, такий артефакт не може просто лежати на видноті — його давно знайшли б. Та ліс був такий густий і темний, що Муру допомагали тільки котячий зір і світло його провідниці.

— Люмі, ми вже близько?

Кивок вгору-вниз.

— Що ж, це добра новина. А ти знаєш, що таке Знак Казкового Звіриного Королівства?

Хитання в боки.

Мур розповів Люмі про давні часи, коли у цьому світі сталося щось незвичайне — і чимало звірів навчилися ходити на задніх лапах, говорити, писати, будувати домівки, села та міста, обробляти метали та створювати винаходи. А інші звірі залишилися такими, як були до цієї загадкової події — паслися або полювали, збивалися в стада чи зграї, та жили звичайним звіриним життям. Серед тих, хто змінився, були травоїдні й хижаки. І саме деякі хижаки почали з невиданною жорстокістю нападати на всіх довкола. Це були дикі часи. Не всі звірі були воїнами, не всі хотіли битися з нападниками. Тому мирні звірі почали об’єднуватися — щоб захищати себе. Поки вони жили у родинах, селах, на хуторах — звірям все одно було важко захиститися від нападів диких банд, які ставали дедалі сильнішими й упевненішими, що світ належить лише їм. Один із лідерів минулого об’єднав всіх мирних звірів і створив справжню армію, відігнавши диких хижаків. Так і з’явилося Казкове Звірине Королівство — велике, могутнє й процвітаюче. Під час об’єднання всіх земель у Королівство було створено кілька артефактів — символів нової епохи в житті звірів. Один із них — Знак Казкового Звіриного Королівства. Він символізує силу духу та спільну боротьбу мирних звірів проти диких хижаків і їх загарбницького способу життя. Він нагадує, як важливо пам’ятати, чого довелось зазнати тим, хто створив королівство — аби їхні нащадки жили в мирі та гармонії. Тому Мур має знайти Знак і повернути його до столиці — королеві Фоннек. Адже в королівстві знову з’явилися прихильники диких хижаків, які намагаються розхитати мирне життя.

— Ти так уважно мене слухала і жодного разу не перебила. З чого б це? — Мур засміявся, дивлячись, як Люмі зображає подив і сміх.

— Тобі було цікаво? — запитав зіроньку лицар.

Люмі відповіла “так” у звичній манері.

— Добре подруго. Бачу серед дерев якесь світло, щось навіть чутно. Ти могла б трохи приглушити своє сяйво? Бо невідомо, хто там попереду — друзі чи вороги.

Люмі послухала Мура, притихла поруч, значно зменшила своє сяйво і ніби намагалася розгледіти, що ж там світиться серед дерев. Мур обережно просувався ближче, намагаючись не дуже гряцкати латами й спорядженням.

— Тримайся поруч, Люмі, — Мур перевів погляд на свою маленьку провідницю. — Якщо там буде небезпечно — це вже моя справа. Ти свою виконала чудово, подруго. Можливо, ті, хто там оселився, навіть не підозрюють про Знак — і ми зможемо спокійно його знайти та забрати.

Люмі кивнула на знак згоди.

Мур підібрався досить близько, щоб розгледіти, хто ж там розпалив таке багаття посеред темного лісу. Але спершу кіт вловив знайомий запах, який кожному котячому створінню важко з чимось сплутати. 

“Пацюки?!” — здивувався Мур. — “Авжеж, хто ще ховатиметься в такій глушині, як не розбійники?”

— Люмі, залишайся тут. Там — пацюки. Якщо я вловив їхній запах, то й вони скоро почують мене. І це буде не одна з радісних зустрічей. Бо в таких глухих місцях, окрім розбійників, ховатися нікому. Тож чекай мене тут.

Люмі кивнула, даючи зрозуміти, що все чула.

Мур спостерігав за галявиною: пацюки в старих, зношених шкіряних обладунках сиділи біля багаття, сміялися, гарчали й шипіли один на одного. Дехто з них принюхувався — носи сіпалися в різні боки, а вуса нервово тремтіли. Один із них глянув у бік Мура, показав на нього лапою і пронизливо запищав.

— От і почалося… — прошепотів Мур. Він зрозумів, що ховатися вже немає сенсу. Повільно підвівся й витягнув меч. Перемовини також не допоможуть. Зате у нагоді стануть тренування з майстром Шурком і досвід попередніх мандрівок та сутичок.

Битва була довгою: розбійників виявилося надто багато, і вони без кінця вилазили з печери, захованої у темряві за колом світла від багаття. Мур тримав оборону проти численних ворогів, долаючи їх одного за одним. І лише коли лицар почав знемагати, з’явився ватажок банди пацюків.