Igor Shnayder - Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder

Таємниця Зоряного озера

У сяйві сутінків, коли на небі одна за одною з’являлися перші зорі, Мур вирушив до загадкового Зоряного озера. Стародавні легенди розповідали: озеро здатне дати відповідь на питання, де шукати давній Знак Казкового Звіриного Королівства. Навіщо його шукати? Бо саме цей символ став першим знаком єдності, коли давні звірі об’єдналися й здолали диких хижаків, а потім створили Казкове Звірине Королівство на цих землях. Те саме королівство, яким нині править королева Фоннек. Та озеро добре береже таємницю — її досі ніхто не зміг розгадати. І Муру було цікаво: чи стане він тим, хто рішить цю загадку та знайде Знак.

Лицар розбив невеликий табір просто на березі, розвів багаття, приготував вечерю й закип’ятив воду в своєму похідному чайничку. Накинувши на плечі ковдру й тримаючи в лапах маленький кухоль з чаєм, Мур сидів біля води й дивився на зорі. Вони сяяли, мов дрібні діаманти на темному, оксамитовому небі. Повний місяць визирнув з-за хмар — великий і ясний, мов такий собі король серед зірок.

— Неймовірно, — прошепотів Мур, смакуючи гарячий чай.

Озеро мерехтіло в місячному сяйві, відбиваючи зорі та місяць так, що його гладінь здавалася самим небом. Над берегом у дивному танці кружляли світлячки — мов іскри з багаття. Це нічне свято світла й вогників зачарувало Мура.

Одна із зірок спалахнула в небі, немов підморгнула і засвітилася яскравіше.

“Така яскрава… — підмітив Мур. — Нехай це стане добрим знаком. Допоможи мені, зоре, відгадати таємницю озера і знайти Знак. Він дуже потрібен нашому королівству.”

Зірка блиснула ще раз і полетіла по небу, лишаючи за собою світний слід.

“Промайнула й зникла – так швидко…” — подумав Мур.

Допивши чай, лицар повільно підійшов до води.

“Як мені знайти відповідь на твою загадку, Зоряне озеро?..” — замислився Мур і обережно торкнувся лапою холодної води.

Раптом відблиски зірок на поверхні озера почали змінюватися, переливаючись і складаючись у символи — знаки стародавньої мови тварин.

Мур уважно вдивлявся в символи, а тоді дістав зі свого рюкзака старий пергамент із записами вченого кота Абиязнава. Мур згадав, як колись обурювався: навіщо вивчати мови чи медитацію, якщо можна тренуватись з мечем або списом? А старий майстер Шурко лише посміхався — і додавав ще більше часу до занять з наук.

“Цією мовою володіють одинці наразі — сказав якось учитель. — Але прийде час, коли ці знання тобі дуже знадобляться.”

З тієї пори минули роки — і ось таки настав день, коли слова Шурка справдилися.

Мур звіряв символи на пергаменті з тими, що спалаху-вали на воді, і обережно виводив переклад на чистому аркуші. Згодом із символів постало послання: “Чи щирий ти із собою та іншими? Чи чистий серцем і душею? Якщо так — торкнися води ще раз. Якщо ні, то бережися...”

— Що ж, спробуємо ще раз, — тихо та схвильовано промовив Мур і знову торкнувся лапою гладіні озера.

— Невже щира й чиста душа вперше за стільки років наважилась поговорити зі мною?.. — пролунав водночас звідусіль голос, глибокий і спокійний. 

— Хто ти? — Мур не злякався, та все ж озирнувся навколо — про всяк випадок.

— Чию загадку ти хочеш розв’язати?.. Якщо справді шукаєш Знак — один із найдавніших артефактів заснування Звіриного Королівства — слідуй за зіркою. Вона вкаже тобі шлях, — голос поступово стих.

З озера піднялася сяюча кулька — мов сплетена з яскравих ниток світла. Вона тремтіла й кружляла в повітрі, наче нетерплячий друг, що кличе тебе за собою і вже не може дочекатися. Кулька видавала дивний звук, – м’який, мелодійний, мов легке гудіння.

— Ти допоможеш мені? — Мур не був певен, що чарівне створіння його розуміє.

Зірка підстрибнула вгору-вниз, киваючи, а потім заметушилася — мов кликала Мура вирушати негайно.

— Дай лише речі зібрати — і рушаємо, раз ти така нетерпляча, зірочко.

Мур ішов за своєю провідницею крізь луки й поля, яри, пагорби, ліса й хащі. Під ранок, коли пташки вже почали свій спів, лицар ледь тримався на лапах. День у дорозі, нічна мандрівка — і ось сонце знову здіймається над світом.

— Мені треба відпочити, хоча б тут, посеред лісу. Йти другий день поспіль — уже немає сил. Або ти понесеш всі мої речі, лати та ще й мене? — Мур зупинився і дійсно далі йти не збирався.

Зірка закрутилася з боку на бік, немов показуючи, що на таку пропозицію вона точно не згодна.

— Тоді відпочинок. А потім рушимо далі.

Мур миттєво заснув, а зірка кружляла навколо його невеличкого табору — мов справжня вартова. Її сяйво посилилося, розливаючись у тіні дерев й огортаючи сплячого лицаря м’яким світлом. Йому снилися світлі і добрі сни: він бачив родину, друзів, дім…

Коли сонце вже завершувало свій шлях небом і хилилось до заходу, Мур прокинувся — бадьорий, веселий і сповнений сил. Зірка кружляла над ним, і щойно він підвівся — затремтіла, ніби від радості.

— Ти радієш, що я прокинувся? — здивувався Мур.

Провідниця захиталася вгору-вниз — мовби киваючи.

— Що ж, і я радий, що ти поряд. А ще — я спав чудово. Дякую!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍