Igor Shnayder - Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder

Очікувати від розбійників честі та гідності, звісно, не варто. Тому Мур знав: бій буде брудним і точно не за лицарськими правилами. Але протистояти такому його навчили і майстер Шурко, і саме буремне лицарське життя. Мур був виснажений, але не міг здатися. Життя багатьох залежало від того, чи зуміє він повернути Знак Казкового Королівства.

— Ну що, лицарю, зрозумів, що тобі тут і кінець? Посеред темного лісу, де тебе ніхто й ніколи не знайде… — ватажок розбійників посміхався, оголюючи тонкі, гострі ікла.

— І не з такого вибирався, — спокійно відповів Мур.

Ватажок банди вдавався до нечесних і брудних прийомів. Мур тримав оборону й терпляче чекав, доки пацюк виснажиться. Розбійник був спритним і майстерно володів своїми кривими мечами, але ніколи не вчився витримці, волі й розсудливості. Тому ще до початку бою він уже програв — витривалому коту-лицарю.

Коли Мур загнав його у кут, пацюк раптом почав благати про пощаду. І тільки но лицар повірив, що розбійник здається, той раптово кинув йому в очі пригорщу піску. Мур встиг заплющити очі, але втратив рівновагу й впав назад. Стираючи пісок з лиця й намагаючись підвестися, він помітив, як пацюк, що вже підскочив до нього, заносить над ним меч.

Мур не встигав відбити атаку…

І тут лезо блиснуло в повітрі — кривий меч вдарив.

Раптом стався спалах — світ довкола залило сліпуче сяйво. Воно було настільки яскравим, що видно стало кожну травинку, кожен листок на деревах — і були вони білими. Мур і пацюк мимоволі затулили очі лапами.

Маленька Люмі кинулася між пацюком і Муром — її сяюче тільце зупинило удар меча, розбив лезо на багато маленьких шматочків. Але й тіло Люмі спалахнуло в останній раз — і розпалося на дві світні частини, що повільно опустилися на землю. Мур рвонув до пацюка, звалив його на землю й зв’язав лапи мотузкою. А тоді кинувся до Люмі. 

— Як же так… Я ж просив тебе чекати в безпеці… — прошепотів котик, намагаючись обережно зібрати тремке, розколоте тільце зі світла. Але марно.

Люмі ще сяяла, ледь тремтіла і видавала тихий, майже нечутний, але ніби радісний звук.

— Можливо, Зоряне озеро зможе допомогти? Я віднесу тебе туди. Лише залишайся зі мною… будь ласка…

Сяйво поволі згасало. Світле тільце вже не тремтіло. За-тих і чарівний звук… Мур не стримав сліз — вони збігали по його шерсті на обличчі, падали на землю і торкалися світлого тільця Люмі. Як тільки сльози торкнулися Люмі, вона почала змінюватись — розчинилася у м’якому світлі й злетіла до гори, мов зоряний пил, просто до неба.

— Щасти тобі у наступній пригоді, мала подруго… — прошепотів Мур, проводячи її поглядом. Йому було сумно, але він не міг повірити, що все так закінчилося для такої світлої істоти, як Люмі.

Але все ж вона пожертвувала собою заради нього.

Знак Казкового Звіриного Королівства Мур знайшов у глибині печери розбійників. Він лежав серед забутих скарбів і старих речей, які пацюки тягнули сюди роками. Розбійники, здається, й не здогадувалися, що це за артефакт і яку має цінність. Можливо, той, хто вкрав його колись, просто кинув знак у схрон — і про нього забули.

Розбійників разом з їх лідером Мур відвів до найближчого містечка за лісом і передав до лап варти. Після цього Мур вирушив до Зоряного озера. Він не знаходив собі місця — жертва Люмі не виходила з думок. Лицар прагнув відповіді… хоча б якоїсь надії, що для неї все буде добре. 

Знову ніч. Місяць і зорі спокійно горять на темному небі, а поверхня озера — гладенька, мов дзеркало. Тиша. Лише у заростях біля берега мерехтять світлячки.

— Ти знайшов те, що шукав, лицарю? — пролунав той самий, глибокий голос.

— Так. Але я втратив подругу… — тихо відповів Мур. Навіть знайдений знак не міг заглушити того болю, який залишився після її втрати.

— Люмі, як ти її назвав, одразу погодилася допомогти, хоч вона не з цього світу. Ти допомагаєш іншим, добрий котику… І так трапляється, що сам світ відповідає добром ще до того, як ти встигаєш про це попросити.

— Я… попросив? — здивувався лицар.

— Так. Те бажання, яке ти загадував тієї першої ночі біля мого берега. Воно було щирим і світлим — не для себе, а заради інших.

— То… це була вона? — прошепотів Мур, і лише тепер зрозумів, кого саме бачив тієї зоряної ночі.

— Так. Для неї це було справжнє диво — знайти друга. Вона вперше відчула… радість знайомства, спілкування, турботи. Ти був із нею щирий. Хоч нам здається, що нічне небо усіяне зірками, й усі вони поруч — насправді кожна з них самотня. Зірки спостерігають за нами здалеку, і життя земних істот здається їм стрімким, яскравими, наповненим емоціями. Вона мріяла про це. І здобула те, чого зірки майже ніколи не зазнають — справжні почуття і дружню єдність. Життя — яскраве і коротке, мов мить, але водночас насичене, барвисте, бурхливе, а не просто споглядання за кимось. Люмі не пожалкувала ні на мить. Вона була щаслива з тобою.

— Була? Вона врятувала мене, — прошепотів Мур.

— Не журися, добрий котику... З нею все добре. Тепер вона там, звідки прийшла — серед зір, сяє й радіє. Тож не сумуй, Муре. Можливо, це ще не остання ваша зустріч. Якщо ти побачиш, як зірка підморгує тобі з нічного неба — згадай: у тебе є подруга, яка стежить за тобою. І на своєму шляху ти ніколи не один…