Moon Grey - Нейрончик. Перерва на війну., Moon Grey

Далі вони їхали мовчки. Десь пропав азарт малого щось дізнаватись. Він все себе запитував, що ж сталось отак раптово? Адже Білок і не кричав на нього. Не сміявся з нього. Нічого не було такого, що завадило малому йти далі і дізнатись. Але чомусь пропав інтерес. Наче й з нього ота чорна пляма Білка витягла енергію.

Він знову відсунувся до віконця і спостерігав за тим, як шалено проносились цистерни з аміаком, добрива, купи торфу були старанно пофасовані по узбіччю. Цистерни на перегоні зчіплялись в купи і ставали потягом, який потім по сигналу виїжджав назовні. Малий дививсь і знав цей процес. Йому він здававсь простим. Хоча там була купа роботи та вкладеного часу на знаходження їжі, приготування, споживання, перетравлювання. Він раптом піймав себе на думці про те, як нерівномірно сам витрачав час на їжу чи власну гігієну, аби погратись.  

Та зараз йому все стало не цікавим.

- Чому мені не цікаво, - мовив вголос Нейрончик.

- Ти щось сказав? – Перепитав Білок.

- Та, то таке. Думки.

- Ясно. Малий, ти зараз мусиш вийти і пройти процедуру подвійного очищення.

- А ти?

- А я з цим заїду в спеціальний відсік. Тобі он туди, - Білок вказав на кабінку, біля якої сиділа поважна пані.

Нейрончик підлетів до кабінки:

-  Вітаю, пані.

- Добридень. Перепустку, будь ласка.

Малий протягнув імпульс.

- О, то ти знаєш правила, страж гігієни.

- Так, пані.

- Тоді йди. – Контролер відчинила двері натиском на кнопку.

Нейрончик увійшов в кабінку і звідусіль пішов очисний туман. Коли він вийшов, навколо вже сутеніло. Робочий час скінчився. Він озирнувся довкола, ген спав Білок. Вірус теж спав і був вже у клітці. Сувора з вигляду пані була офіцеркою Імунітету і дрімала.

Малий пройшовся площадкою, побачив м’яку місцину, влаштувався там і задрімав. До ранку було далеко і він мав час поринути в роздуми, що трапилось за день.

- Ей, що ти тут робиш на моєму місці? – Прошепотів хтось зовсім поряд.

- Я? - Стрепенувся малий, - я проводжу час.

- Куди ти його проводиш, коли ти розлігся тут на моєму місці.

Поряд з Нейрончиком мигтів, поблимував незнайомий йому образ.

- Та нікуди я не проводжаю його, я проводжу час у відпочинку. – Нейрончик підвівся, - перепрошую, я не знав, що це твоє місце.

- Та годі. Я пожартував, відпочивай. Я тут поряд пришвартуюсь.

- Дякую. А хто ти? Я тебе раніше не бачив.

-  Я з Роду Сім’я. Чув про таких?

- Так, чув. Є різні статі. То хто ти?

- Я ще не знаю. От коли відбудеться парування, то я визначусь. А зараз я просто Клітина.

- Не просто клітина, - хтось сказав з іншої сторони, - а Стовбурова Клітина. Нова.

- А чому він не як інші стовбурові має вигляд? – Повернувся на голос Нейрончик.

- От хитрун, а то ти не знаєш! - Пошепки вигукнув голос.  Проявилось обличчя іншої Стовбурової Клітини. Воно було знайоме обрисами і не мало вкраплень сяючого світла, як цей новенький. – Ти ж все це зробив, я знімаю капелюха. – І картинно відобразила уклін та зняття неіснуючого капелюха.

- Я?! – Аж розгубився Нейрончик.

- Звісно. Ти ж чув Потрясіння?

- Звісно, аж двічі і гудіння поряд згодом.

- Ото сила змін. І причина тому – твоя цікавість.

- То моя цікавість «гори змушує ходити»?

- Так. Вам ще переповідають цю казку?

- Від бабусі чув. Так, а все-таки, чому він не такий? – Повернув на своє розмову Нейрончик.

- Він мутував. ДНК вирішило, що твоя цікавість має сенс і це принесе гарні зміни. А до змін треба пристосовуватись, бо це прогрес і розвиток. Соломку підстелити для майбутніх клітин.

- Овва! Я не знав. Я просто живу і роблю, що мені цікаве, і воно з моєю основною функцією не йде врозріз.

- Отож бо й воно, що ти першопрохідник. А це дуже цінне для інших, як готовий матеріал. На його основі вони легко зможуть створювати нове, своє, цікаве, унікальне. З’являться нові можливості, відкриються нові горизонти.

- Це фантастично.- Прошепотів Нейрончик.

- Це чудесно! – Запевнив знайомий образ Стовбурової.

- Стривайте, то я не стану одним з статей, чоловічої, жіночої чи ще якоюсь? – Сказав знічено Новий.

- Та ти станеш Джерелом мільярдів майбутніх нових клітин, вибирай яку хочеш стать і безліч разів! Ти ж Стовбурова Клітина. Особливе Джерело статку Енергії.

- Я не знав.

- Звісно. Ти маєш інше Джерело. Воно віддало тобі для створення все набуте ним Знання. А ось цей нишпорок додав ще Енергії на розвиток та вдосконалення цих Знань у практиці та використанні в Природних умовах, не лабораторних. Тобі ще належить багато вивчити, щоб вирости і збільшити об’єм Знань. Але тепер і Нейрончик- це твій побратим і ви є Єдиним Джерелом, хоча і різні по суті. Ти поєднав непоєднуєме за звичайних умов. Ти зацікавився процесом, результатом і от, після кількох спроб, одна вийшла дуже гарно.

Вони бесідували ще довго, та сон таки зморив їх на відпочинок та відновлення сил. Малому снився М’яз, його мама. Він в неї запитував чи не чорний егоїст він, коли наполягає на своєму та вимагає своє.

- Ні, любий. Ти не чорний егоїст, ти нормальний егоїст, якщо вже придати колір звучання, щоб визначити розуміння стану слова для тебе. Ти дбаєш в першу чергу про себе. Яким способом-це ти вчитимешся протягом життя, вдосконалюватимеш його, щоб в обміні все більше і комфортніше здобувати Знань. Бо ти в мене один такий.

- І ти мене боїшся втратити? – голос М’язика затремтів і відлуння пронеслось по сну: «Страх….страх….страх….»

- Ой! – Прокинувся Нейрончик. - Так от же воно що! Страх! Страх втрати! Це ж треба.

Він ніжно обійняв обох сплячих Стовбурових і помчав до Білка.