Moon Grey - Нейрончик. Перерва на війну., Moon Grey

Ознаки "бачення".

Той вже завівся і чіпляв клітку з Вірусом на причіп.

- Раночку!

- Світаночку! – гукнув Нейрончику Білок. – Що ти такий радий?! Аж світишся? – Засміявся Далекобійник.

- Я вчора втратив азарт, розумієш? – Вигукнув одразу Нейрончик, - Я не міг зрозуміти чому! Адже ось він був і тут «бац» і зник. А сьогодні вночі мені М’язик допоміг. Він підказав! – Малий раптом замовк і глянув на Вірус, який уважно стежив через ґрати. – А чого він досі в клітці? Адже до цього був тільки закований.

- Такий наказ. Але ти продовжуй. Що ти хотів сказати?

- Ні. Він тут. Я не хочу бути для нього «зовнішнім джерелом». Але тільки одне питання- в тебе є сім’я?

- Так, є. Я ледь не втратив їх колись.

- Ти мені дуже допоміг. Дякую. Більше ні слова.

- Добре, - погодився Білок, - дійсно, не варто  при ньому розмовляти. – І додав, - то що, сідай та поїхали. Тут вже скоро.

Вони проїхали зовсім трішки, коли щось зовні змінилось і М’язи скоротились так, що потік Лімфи змінив хід та швидкість і попрямував угору.

- Еее! Що там коїться?! –Занепокоївся Нейрончик. – Цього мені бракувало, - додав він.

- Не кіпішуй. Спокійно. – Білок гойдався в молочній річці Лімфи. Це ж ранок. Всих бадьорить.

- Але ж занадто!

- Так, занадто. Скоро дізнаємось, робимо свою справу.

- Як же я робитиму, коли я ніяк не доїду. – Здивувався Нейрончик.

Білок промовчав. Він не знав відповіді, а тому не пантеличив малюка і не втручався.

Поруч пронеслась вниз чергова цистерна. Кава додала швидкості  та створила вакуум і цим сколихнула увесь Живіт.

- Тпрррру! – закрутився на місці Білок. – Ти глянь, як всі системи переколотило. Щось трапилось таки. Невже знову аврал?

Нейрончик мовчав, бо він не знав всієї історії і тому не висловлював припущення, які могли ввести в оману. Будуть порожні балачки та й годі. Він чекав нової інформації. Час минав, їх знесло по Лімфі вгору.

- Привіт, чим можу зарадити? – Несподівано виникло закручене і вузликом зав’язане коло.

Воно не гойдалось, а гойдало тисячі і водночас утримувало їх, щоб не сплутались всі ці шляхи. Це був Пуп.

- О, добрий ранок! – Гукнув Білок. – Що трапилось?

- Ти потребуєш допомоги? – Автоматичним голосом запитав Пуп.

- Ні, мені потрібна інформація, щоб знати куди і коли рухати далі, щоб потрапити в пункт призначення.

- Ти потребуєш допомоги? – Повторив Пуп.

- Тьху ти, так, я потребую допомоги.

-  Вкажіть слова, що характеризують ваш стан проблеми.

- Трапилось, сьогодні. – Сказав Білок навчено.

- Відповідаю. Маю кілька мільйонів справ, про які я можу проінформувати. Яка тема цікавить, уточніть, будь ласка.

- От халепа. Цей вже мені ШІ. Він же «пошук та перенаправляч» проблем, а не довідка. Пуп Землі.

- Я в курсі, - Нейрончик аж почервонів від сміху. – З ним складно розмовляти, еге ж?

- Та так. Я не люблю взагалі отаке спілкування. Може ти спробуєш.

- Спробую. – Нейрончик на мить задумався, - Ок, Пуп! Новини, сьогодні, хід історії.

- Війна. Спорт з політикою. Вплив на світ.

- Дякую, Пуп. – Усміхнувся Нейрончик. – Шлях, далі.

- Свобода, вільна.

- Добре. – Продовжив Нейрончик. – Коли, час.

- Дбай про себе. Перехід.

- О, вельми вдячний. – Малий був задоволений. Повернувся до Білка, - ну що, рушаймо далі.

- Але ж він нічого не сказав конкретного! Що ж трапилось?

- Він сказав усе. Он глянь, ич як Вірусяку перекосило від новин. Бо не щось трапилось. Сталися зміни. Важливо те, що станеться.

- Ну, добре. Рушаймо. – Білок, хоч не все зрозумів, але був вдоволений спогляданням пики Вірусу, яка мерехтіла ворожими енергіями. Вірус ледь втримував те, що оновилось і тепер стало зброєю. Більше ці Шокуючі стани не потурбують Організм. Бо всього потрібно очікувати і дбати про себе та поглядати на інших. Навіть на друзів. Він попрямував донизу, течія враз заспокоїлась і стало зручно в ній кермувати. – Ти глянь! Глянь! – Вигукнув він зраділо, - я кермую, а не пливу течією.

- Ото ж бо, - підморгнув йому Нейрончик, - сталися зміни.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍