Moon Grey - Нейрончик. Перерва на війну., Moon Grey

                                                                               Мандрівка. Подорож.

                                                                               Сучаснеє, минуле…

                                                                                І мальовничий краєвид душі –

                                                                                Усе це є в майбутньому твоїм створінні,

                                                                                Все, що вивчаєш самостійно ти.

Якось  старий Нейрон почув діалог:

- Чому існують хвороби?

- Бо лікарі не можуть жити життям пацієнтів, щоб щомиті вносити поправки.

Тоді Нейрона торкнулась ця відповідь так, що аж до кісток пробрала. Вмить попереднє життя майнуло перед очима і згорнулось в одну картинку- людську фігурку, з якої одна на одну вивалились в купу епізоди з претензій, образ, жалощів, вимог та вказівок до всих навколо. І він побачив, як ця купа застувала ту одиноку постать, яка під блідим туманом маячіла тепер ген-ген вдалині.

Дід Нейрон одягнув окуляри, вдивлявся –вдивлявся, але очі сльозились, купа ставала дедалі більшою, а постать танула в тумані і, огорнута темрявою, поступово зникла.

- Хто ж то, невже мій організм-середовище?

- Він. – Мовила Тиша.

- А чому так далеко?

- Бо тебе там зараз нема. Тобі треба оцю купу розібрати на друзки та віднайти себе в кожнім моменті.

З тих пір минуло 7 років. Нейрон вже й сам не пам’ятав якого по кількості онука чи правнука він спостерігав. Зазвичай рідко нейрони живуть одним життям, вони постійно оновлюються. Але для Нейрона життя чомусь зупинилось. Він  все копирсався в тій купі та намагався хоч якось розсортувати всі справи, події та ситуації. Але фігурки він так і не побачив. При цьому старий вів записи, коротенькі, нотував і дещо більші, аж на цілу сторінку. Але не віднайшов себе.

Зараз біля нього височіли 12 куп його життя та поряд лежала величезна Чорна Книга, яку він про себе називав: «Краєвиди діда Нейрона».

- Може спробуєш хоч одну історію переписати, а не просто записати? – Сказав дід сердито сам до себе.

Він краєм ока спостерігав за купкою нових нейрончиків, що бавились поряд. Вони відшуковували в купах цікаві для них речі. Раз по раз бігали до Пупа, щоб віднайти історію походження того чи іншого предмету. Діда не турбували, бо той наказав не заважати.

- Ет, що ж я перепишу, коли я не знаю, що я хочу! Та й ці всі історії вже відбулися… - Нейрон зітхнув.

Він взяв книгу в руки. Та розгорнулась на випадковій сторінці і тут діда торкнувся його онук:

- Діду, а ти про мене напишеш?

 Старий миттю закрив Книгу і глянув на Нейрончика:

- А чом би й не написати. Може мені стане в пригоді твоя історія.

Дід взяв теку порожніх листів паперу, відклав свою книгу і почав писати оповідання, спілкуючись з Нейрончиком.