Moon Grey - Нейрончик. Перерва на війну., Moon Grey

- А що для тебе Система?

- Раніше я думав, що то щось таке окреме. А виявилось, що це ті, хто поряд. Якщо збільшити картину до пікселів, то Система зникає, а з’являються окремі клітини, що її утворюють. І я один з них. Я і до вірусу ставився вороже. Вважав його винним в немічності. А виявилось, що він сприяє Організму в самоідентифікації. Дає час на це. Визначитись. Зробити вибір.

- Авжеж.

- То, раз я частина Системи, я таки можу змінювати Правила?

- Звісно можеш. Це ж твоє життя і ти його прагнеш покращити. Якщо в масштабах Організму, то бач, ти сколихнув його увесь та з’явились нові, більш досконалі і сильніші Клітини.

- Але Космічний Вітер колись сказав, що є інша сторона.

- Він так сказав?

- Так, він. І говорив, що завжди є гарне та погане. «Спіни в двох станах одночасно»- процитував Нейрончик.

- А що таке, по-твоєму, той Космічний Вітер? – запитала ДНК

- Рух, напевно. Це довга історія мого минулого. Але ж ти його знаєш?

- Хех, звісно що знаю. – Зашарілась ДНК .

ДНК та Нейрончик сиділи на краю Всесвіту та бовтали ногами. Космічний Вітер віяв десь поряд, пестливо обіймаючи ДНК. Поза їх спиною йшов Кіт. Він плутав між планетами, торкаючи їх хвостом, вирівнюючи їх орбіти. Прислухавсь до розмови. Йому сподобалось про те, що є безліч варіантів його життя, які не несуть йому смерть, проти одного смертельного. Він розлігся і розтанув слухаючи непомітно у темряві Космосу.

Навколо пропливали неквапом Планети, усмішка Кота сяяла півмісяцем. Наближався сузір’я Кит і Півмісяць по Зодіаку трапив у нього на цілу добу. Чи, може то не Місяць, а була посмішка Кота.

Поряд малювала Нуль-ікс. Вона зображала своїм пензлем, як М’язик забув своє життя, що йому дала Матуся, а потім повернувсь на те саме місце, де народився, а те місце зберегло енергію і дало йому згадку. Але то зовсім інша історія.

Малювала вона Потік цього місця народження М’язика, що давав енергію для сили, оновити можливості. В мить Нуль- ікс замислилась. В неї були фарби. Але вона дуже хотіла інших кольорів. А ці ніяк не закінчувались.

- А якщо я марно витрачу енергію на придбання отих фарб, що я хочу? Адже в мене є ось ці. – Мовила вона сама собі.

- Тоді ти не виконаєш дію і не матимеш набору спробуваного досвіду твоє це чи ні,  як же я тобі надам шлях, коли в тебе старі  «+» і «-». Оновлюй і я  зможу тобі поповнити через ці проби можливості нового шляху. Вибір надам.  – Шепнув хтось на вухо Нуль-ікс. – Адже твої витрати сил, рух- це сигнал для мене. Чим більше ти робиш спланованих дій заради своєї справи, тим більше можливостей для тебе, тим ширше оточення, де ти отримаєш допомогу, тим більше цікавого...

Космічний Вітер носивсь по Простору. Доносив одночасно всі елементи до всих бажаючих робити свою справу. А може то Кіт хвостом поправляв потоки Всесвіту, який шепотів Нуль-ікс на вушко.

Так чи інакше, ще тривала перерва на війну серед життя. Життя укріплювало позиції обох сторін.
Про це варто пам’ятати.

Дід Нейрон дописав оповідання і прошепотів:

- То я, виявляється, жив своїм життям, тільки не бачив цього! Будь-яка моя дія заради своєї мрії, своїх переконань –це я.

Він озирнувся на купи. Їх не було. Зате стояла вся його сім’я. Він в кожнім побачив себе.

- Тобі пора. – Прошелестіло щось йому в спину.

Старий Нейрон засміявся, кинув через плече:

- Е, ніт! Тобі ще рано мене забирати, бо я маю Чорну Книгу. А там ще купа ненаписаних історій.

Кінець