Moon Grey - Нейрончик. Перерва на війну., Moon Grey

Лемент

-  Шо ти так сьогодні шаленієш, ми змушені працювати в дві норми, - кинули в перерві між подихом Легені Гемоглобіну.

- Та шо, шо, -вихекнув Гемоглобін, впихаючи Вуглекислий газ в стінку Капіляра, - Серце оголосило перерву. А так як воно не може зупинитись, бо само здохне, то оголосило «Перерву на війну».

- Он воно що. – Тонко, зі свистом, розтягуючи слова, почулось від Альвеол з Легень. - А чого нам не повідомили? Ми ж не готові були. Жодних сигналів.

- А воно нікому не повідомило. Зранку всі по внутрішньому «аларм» були підняті так само неочікувано. Всі, як і ви, почали вдвічі більше працювати. Видать щось приснилось йому, ото і комизиться. Спить же стоячи, працюючи.

- Та брехня. Мозок знав.

Гемоглобін затарився кількома молекулами Кисню, схопив ще одного в зуби і просичав:

- Не жнаю доштеменно, але мій шурин шкажав, шо Можок не жнав, - Гемоглобін піддав в’язанки з Киснем і пошурував, кваплячись, своїм маршрутом.

- Повідом, що там буде і чим закінчиться! – гукнули на видиху йому вслід Легені.

Інші гемоглобіни далі швидко знов і знов впихали вуглекислий газ в стінки. Капіляри волали, щоб по черзі, не натовпом. Легені ходили ходуном, наче два ковальські міхи, аби забезпечити киснем всих голодуючих.

За всією метушнею спостерігав Імунітет. Його представник витяг рацію:

- Один, Один, це Нуль контроль. Доповідай по ситуації, Основних не побільшало? Прийом!

Рація захарчала у відповідь:

- Нуль контроль, це Перший, ні, не побільшало. Було дев’ять, дев’ять і є. Прийом!

- Десять?! Ти сказав десять?

- Дев’ять! – гаркнув Перший у відповідь.

- От вічна халепа з цим, - буркнув Нуль контроль і закричав у рацію, - Альо! Чітко скажи! Прийом!

- Прийом! Що сказати? Прийом.

- Дев’ять чи десять? Прийом! - Нуль контроль вже нервував і почав червоніти від напруги. – За один по восьмій чи за два по восьмій? Прийом.

- За один по восьмій. Прийом.

- Дякую! – Крикнув майже миролюбиво Нуль контроль. Витяг планшет і дописав завдання:

«Зараз же провести перепис Основних імунних клітин та додати абеткову нумерацію замість чисельної.»

- Бо тут завше такий гомін стоїть, що я, як та глухувата стара бабця з відомого, ще до війни, запису. - Пробурчав він.

Нуль контроль тут же і приступив до виконання.  

- Так 1 –це А – Лейкоцити, 2 –це Б – Лімфоцити, 3 –це В – Макрофаги, 4 - це Г - Еозонофіли, 5 –це Ґ – Нейтрофіли,  6 – це Д - Базофіли, 7 – це Е – Дендритні клітини,  8 –це Є – Мікроглії і 9 – це Ж – Купферовські клітини.

Халепа. Ґ та Г –це ж буде та ж самісінька історія, що й з «дев’ять» та «десять». – Нуль контроль задумався, що б таке придумати.

- «Норма» чи «Ґвалт» додай в свої команди та й усе.

Нуль контроль повернувся на голос. Нейронний срібний відблиск відлуння котився і все ще висів у просторі, показуючи, хто тут був.

- Дякую! – Гукнув услід Нейрону імунний офіцер.

- Будь ласка! – Війнуло здалеку відлуння відповіді.

Попри те, що увесь організм не потребував екстрених дій назовні через М’язи, всі його системи були збуджені, як ніколи. Гормони шугали не лише основними напрямками, які були наразі перевантажені кількасмужковим рухом, а й по узбіччю. Органи-мішені мембраною клітин ледь встигали ловити ці гормональні сплески. В якийсь момент органи розвертались спинами і гормони, наче шрапнель, барабанили по туго натягнутих сполучних тканинах органів, зсипались вниз та підхоплювались потоками і знову неслись течією енергії в якімсь невідомім їм напрямку.

Цей напрямок зараз, при стресовій ситуації, визначався одним шляхом – відведення поту. Через піт виводились надлишки адреналіну на поверхню. Якщо вчасно не змити водою цей піт, то шкіра приймала назад вигнанців і тоді, в системі, яка була слабкою, відбувалось поступово її перенавантаження і відбувався зрив потоку.

- Хтось скаже, що відбувається? – Почулось десь біля Шлунку.

- Так, хотілось би знати! – Лунало знизу.

- Нам теж би не завадило дізнатись! – Подали голос Нирки з Наднирниками. – Адреналін ще подавати? – гукнули вони.

- Та досить поки. – Жовчний обертав очима за тим, як носились адреналінові сполуки, наче стрижі за мошкарою, і додав авторитетно протягуючи , - перестарались, любі, перестарались. Шоку ж нема.

- Та я в шоці! – Зарепетувала Печінка,-  скільки можна це терпіти! Увесь ранок цей аврал і ніхто нічого не розуміє!

- Та то Серце колотить усих. – Забурчала Тонка Кишка.

- А ти звідки … а, точно, ти ж завжди в енергетичній звязці з Серцем. – Жовчний підтягнувся, видав чергову порцію жовчі на те, що повільніше звичного перетравлював Шлунок через зненацький напад жору від цих хвилювань.  – Ну давай, - гукнув він Тонкій Кишці, - викладай все, що ми тут не знаємо.

- Та нема чого викладати.- Ковтаючи пережоване, пискнула Тонка, -  Серце само не знає, що відбувається. То його торкнуло. – Захихотіла вона і ледь не вдавилась. Відкашлялась та замовкла, зосереджуючись на своїй функції всотування поживних речовин, які вкрай потрібні будуть ось зараз, після стресу, бо всі вони були витратним матеріалом, а при стресі ще й уповільнюються всі функції Шлунку та Кишківника.

Навколо теж запала мовчанка. Гудіння роботи потроху спало. Тут на площу Печінки вийшов Нейрончик і сказав:

- Я можу в Серця запитати.

- О! Малий, збігай. Тільки делікатно. Не збуджуй його занадто, бо й так вже далі нікуди.  – Пролунало звідусіль.

Нейрончик миттю побіг по нервах, аж запінилось за ним.

- Може треба було сказати, щоб не так квапився, - задумливо додали М’язи. Бо ще штрикне м’язистого, що той видасть систоли чи діастоли в дисбалансі.  

- Та, пізно. – Це Нервова система тенькнула, - дай ще гону, Адреналінчику, бо, здається що м’язистий зараз вибухне від судоми.

Тим часом Нейрончик добіг до Серцевої сумки, що займала дебелу площу в Грудній клітці і його тут же відкинуло від невтомної роботи –скорочень Серця. Малий шугонув трішки вище енергетичної хвилі і здалеку кинув свою слабеньку енергетичну хвильку:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍