Moon Grey - Нейрончик. Перерва на війну., Moon Grey

- Драстуйте, дядьку!

- Хто там?! – Серце тьопнуло, ледь не збивши ритм. Сіпнув черпаком адреналін та вирівняв роботу. – Хутко перед мої очі, що ти там таке є!

Нейрончик мигцем облетів Серцеву сумку і залетів перед очі м’язистого. Його щоразу колихало на хвилях роботи Серця, він упіймав ритм і, гойдаючись, постарався налаштувати свою розмову в такт коливань.

- Дядьку, що вам сьогодні снилось?

- Юначе, я ж не сплю.  

- Але ж бо, можливо, буває мить, коли ви стишуєте хід? – Малий налагоджував розмову.

- Ну так. Буває. – Протягнув м’язистий і голосно зітхнув.- Але то так рідко. Дві годинки на добу, з 23:00 до 1:00 переходу доби на нову. Хоча, якщо ти вже запитав, я тобі секрет скажу. Я половину життя працюю, а половину відпочиваю. І так щопульсно: розслабон-накачка-розслабон-накачка.

- І що ви сьогодні бачили, коли все тут перед очима не так шалено хиталось від вашої роботи?

- А тобі нащо це?

- Та хочеться навчитись бачити та розуміти, як ви, дядьку. – Бовкнув Нейрончик перше, що спало на думку, адже ж знав ще з пелюшок, від Космічного Вітру, який колихав його, що не зможе стати нічим окрім того, що він собою представляє.

Та водночас найскладніше –це навчитись жити своїм життям. Це Нейрончика турбувало. Йому ж хотілось бути великим, як от Серце, спробувати виконати його роботу. Та він Нейрончик. Це все, що він засвоїв. А чому, ніхто не пояснив. Йому тільки кортіло взнати, бо ж цікаво, «Чому?», а не просто вірити на слово. Малий багато читав іншої літератури, та все ж, дізнатись від живого Серця моменти його життя, було цікавим натуральним прикладом.

Серце мовчало. Трішки насупилось, стишило роботу. Вже не так шалено бігало все довкола. По організму пронісся видих полегшення.

Нуль контроль повідомив, що кожен отримає інформацію про зміни в роботі Систем, якщо ще щось трапиться, а наразі все нормалізувалось і нехай кожен продовжує свою роботу. Він всих запевнив, що то була перевірка стану та роботи всих систем в момент авралу.
Звісно, не всі повірили, але не хотілось сперечатись. Але вже кожен знав свої можливості в моменти отаких перепадів напруги та виведення з рівноваги.

Тим часом Серце повідало Нейрончику наступне:

-Ти, я бачу, не серцевий малий.

- Так, дядьку, я здебільшого рухом відаю, а не перекачуванням і знаю, що ніколи не судилось стати серцевим пазликом великої картини Роду Серцевих. Та я от подумав, що мені в нагоді для збалансованого руху може стати ритмічний стиль життя  серцевих. Тим паче, що завжди корисно знати про сусіда, чим він дише і мати на увазі його орієнтири в житті.

- То й нащо тобі це? Адже Система вже про все подбала. У вас свої Закони і Правила, в нас свої. Виконуй та й живи собі.

- Так, звісно, але ж ось сьогодні було таке щось неймовірне…

- …І Система справилась, - перебило малого і гаряче видихнуло Серце.

-  Авжеж, авжеж, -малий крутнувся на хвилі теплого повітря, - але знаючи елементарні потреби Організму та наявність ресурсів, можна вести обмін інформацією, яка мені потрібна. Щоб і іншим донести до відома.То що, дядьку, може ви щось чули про джерело цих сьогоднішніх коливань?

Серце забухкало, наче в барабан, звуки стали глухими, тягучими, коливання стали менш напруженими. Ось в якийсь момент м’язистий видихнув і тихо сказав:

- Я почув, там нагорі, що можна нічого не робити, а все отримувати.

Нейрончик аж очі витріщив від такого несподіваного одкровення. І, на додачу, ця інформація повністю суперечила знанням Нейрончика. Здавалось, що це якесь ІПСО, щоб збити з ритму геть всі системи Організму: опорно-рухову, нервову, відчуттів, лімфатичну, ендокринну, кровеносну, статеву, дихальну, сечовидільну, травну, захисну! І це ще ж тільки основні системи, а ще є відносно класифікації, наприклад, Білків: будівельна налагоджена логістична система, транспортна, імунна!

Малий, знаючи що Серце входить до першоважливих органів фізичного тіла, трішки злякався своїм висновкам, але вслух спокійно ствердив:

- Але ж ви все отримуєте.

Серце знову зітхнуло і, набравши нову порцію крові в мішечки, запевнив малого:

- Так я ж і працюю як віл.

- Та вірно.

І тут Нейрончик збагнув, що саме ця деталь не дала спокою Серцю:

- Авжеж! Ви ж зупинитись не можете. Тобто, звісно, можете, але наслідки для вас же будуть катастрофічними!

- Так ото ж бо й воно, що не можу, бо не знаю, що там буде, всі лякають, що Програма Життя має кінцевий результат – Смерть.

- Ну всі так живуть. – Переконано відповів Нейрончик і додав, - тим паче, що ця Програма у вас дуже довга. Не те, що в нас.

- І я все життя працюю. – Правило свою лінію Серце.

- Як і всі. – Не здавався та вів своєї Нейрончик.

- Та що мені всі! – Скинулось Серце. – Задовбали. Все їм перекачуй та качай, знайшли соціальний насос!

- Тихше, тихше. Я ж навчитись хочу. А на емоціях  я не зможу сприйняти правильно інформацію. Мені орієнтуватись важливо по них, а не вердикти виносити.  Ви краще скажіть, чий голос ви чули там нагорі.

- Раніше я ніколи його не чуло. –Вже спокійно відповіло Серце.

- Так то зовні звучало?

- Ні, всередині! Без відлуння.

Нейрончик, почувши це, одними пальцями намацав потрібні нейронні аварійні лінії і послав Нуль контроль повідомлення: «Чужак нагорі всередині». Адже тут, всередині організму, всі голоси інших чулись без зовнішнього фону, без відлуння, яке створювалось великою кількістю повітря. Це як слухати свій голос, затуливши пальцями вуха. Звучить поряд, якісно. Викликають тільки спокій. Чужаків же голоси звучать «десь», викликають емоції, спонукають до руху, до зміни. Добре, коли це корисні зміни. Але ж вони можуть і шкодити.

- Так може хто захворів та втратив звичайний голос? – Уточнив про всяк випадок Нейрончик.

- Кажу тобі, я не відчуло знайомого тембру.