Moon Grey - Нейрончик. Перерва на війну., Moon Grey

Події ззовні рухають, коли втрачається азарт.

 

 

 

 

 

 

Нейрончик звернувся до Білка:

- Чому М’язи такі металеві, а можуть бути отакими, наче ганчірочка? Я вважав, що в них це в крові Роду – бути сильними, виконувати своє.

- Не всі ж з Роду мають схильність до одного.

- Але ж вони поєднані звичками, звичаями, предметами, спільного ж купа.

- Так, та вони ж не в ізоляторі перебувають, де обмежене коло спілкування. Є оточення і вони теж прагнуть розвитку не тільки в однім напрямку. Та й первісна сила і міць тепер мають інше обличчя в застосуванні. Тепер це не вбивства, а змагання.

- То вбивство-це їх первісна потреба?

- Не впевнений, але цілком можливо.

Обоє замовкли і їхали далі неквапом. Час під час відпочинку зупинявся і наче й мав лік, але для справ він не мав значення. Справи виконувались у свій, відведений їм час, а відпочинок у свій час. Тому й з графіку ніхто не вибився.

Нейрончик перервав мовчанку:

- Глянь, Білок, он хтось махає тобі чи мені.

- Де? – Транспортний обернувся. Примружив очі, вдивляючись в минуле позад себе. – Так то ж Локомотив з багном несеться! А ну тримайся!– І він миттю звернув убік з великої дороги.

Різкий поворот виштовхнув Вірусяку і той покотився підскоком по узбіччю, накинув коло по контуру Кишківника і гепнувся знову на своє місце.

- Ви что убіть мєнє хотітє? Я пажалуюсь!

- Та, будь ласка, пиши скаргу. – Кинув йому туалетний папір Білок. – Тільки без помилок і на державній мові. Бо не приймуть.

- Я пєрєдумал.- Кинув той ногою рулон паперу. -  Паєхалі.

- Чого ти так коверкаєш слова? – Нейрончик здивовано підняв брови?

- Та він переповнений чужим, який і свій «язік» достеменно не знає, а нашу мову просто не вивчив, хоча і живе тут хтозна скільки часу. Каже, що щелепа має не таку інформативну будову.

Білок вже продовжив рух і розговорився:

- Колись він отак, ще років 10 тому, коли був на завданні і прибув на реабілітацію, щоб знищити ворожу інфу, так він  на мене вирішив пожалітись, а я що, я дав йому спеціальний бланк. Так він таке написав, без знаків відокремлення, з помилками, що заявку просто не змогли прочитати. Коли запитали якою мовою він написав, то той бив себе в груди і репетував, що «єто вєлікій язік і магучій» і його начебто повинні всі знати. А нашої мови, сказав він, не існує і тому він не збирається ні писати, ні вивчати. Та коли почали розбирати словарний запас цього всратого окупанта, то виявилось, що це збірна солянка слів, запозичених в інших Родів. Розумієш? – Білок засміявся, - все вкрадено і видано за своє.

- В нас теж є запозичені слова, - відмітив Нейрончик.

- Але ми зазначаємо це. І ми не паплюжимо інші культури. Ми живемо пліч-о-пліч не знищуючи одне одного та сусідів. Є ж Закони, цивілізоване спілкування. А ворог витягне оту цюцюрку свою ядерноклітинну і махає нею, думаючи, що його бояться.

- Згоден. – Промовив малий і додав, - що ж це таке, виявляється, що він, - малий кивнув на Віруса, - коли вбиває чужі енергії, нахапується всякого від глистів, а ті не знають  своїх Прав, бо не можуть  їх прочитати? І захиститись не можуть?

- Куди ти гнеш розмову?

- Я для себе роблю висновки, що отаке створіння не має місця вдома, не має затишку, тепла, бо просто не знає про них.

- В них своє розуміння затишку та тепла: гноївка та болото. – Мовив, як відрізав Білок. – Ти ж сам бачиш, що вони приносять. Їм так комфортно і ти не переконаєш їх, вони, навіть спробувавши жити інакше, не можуть змінити свою природну суть. Так чи інакше – а вона буде проявлятись. Он Вірус як проявляє чуже. Йому ще відновлюватись і відновлюватись після препарування і розділення його та чужорідної програми, яку він відняв, щоб збагатити власну войовничу енергію.

- Отже, залишається одне, чи то б пак, пара: мити руки після спілкування і створювати захисний бар’єр оборони.

- Атож.

- А всередині? – поцікавився Нейрончик.

- Що всередині?

- Ну, всередині ж є отакі, чужинці, що живуть нашим укладом життя?

- А, ти про корисні Бактерії?

- І про Бактерії теж. Вони ж теж можуть проявляти «натуру»?

- Для них є отакі картодроми, де вони носятся, є ще інші спеціальні клуби, де можна пар випустити, позмагатись, також вихор он бачив?

- Ну.

- То вони придумали. Чистять краще за хлорку.

- Ти мені , з Роду гігієнистих говориш це? Але вони ж і винищують все, якщо налаштування невірно зробити. – Засміявся Нейрончик, - бачив колись на відео, як один окупант вийшов покурити цигарку, так ці прибиральники на нього «помилково» налаштували цей брандспойт, що вихор пускає. Змило і сліду не лишилось від глиста разом з його дрібними яйцями. А щоб не смів загаджувати житлову територію!

Та я ще про інше питаю. Що, якщо свої ж мають вади у вихованні чи вірусний приклад наслідують, бо захотіли стати захисниками і мутують?

- Ааа, то ти про таких. – Білок озирнувся на Віруса, але той аж хропів. – Ти про це запитай в ДНК. Вона може чинити тиск на можновладців та керувати ними. А я не лізу в критикування справ Мозку.

- То ти знаєш про кого я?

- Авжеж, що знаю. Але я виконую свою роботу з іншими. Замаскованими. Тобі цікаво- ти і взнавай. Я тобі сказав де. Якщо тобі це цікаво, то ти витратиш свій час на те, щоб дізнатись стан справ. Щось змінити. Зрозумів?

- Зрозумів. – Кивнув Нейрончик. – Ти дуже гарно свою справу робиш. Я тобі вдячний, що ти всеодно знаходиш натхнення для спілкування.

- Та… будь ласка, - зашарівся Білок.

Та щось таке в нього було ще. Не тільки прагнення до виконання своєї улюбленої справи. Наче він і хотів поговорити, розказати багато, але щось йому заважало. Це щось Нейрончик відчував наче тихе місце Апендикса. Тільки там було темно і сприяло розверненню сил, а отут в Білка було темне місце, яке витягувало з нього сили при будь-якій зацікавленості щось зробити інше, не властиве його Роду.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍