Moon Grey - Нейрончик. Перерва на війну., Moon Grey

- То лягай і спи.

- Не наказуй мені. Я коли захочу, тоді й спатиму.

- Та я не наказую, але є режим. Я тобі пояснювала, як важливо вчасно спати…

На екрані виникла матір та М’язик. Вони сперечались, як завжди. Матір не хотіла, щоб її син виріс безвольним та слабким. А М’язик волів виспатись, щоб займатись своїм спортом, йогою. Мати ж надала всі можливості для цього, але й тут не вийшло.

- Нічого не розумію, - втрутився Нейрончик, - але ж тобі все давали і предоставляли, чому ж ти не брав?

- Бо не треба мені чужого!  Я сам хотів омріяти, вибрати каремат, обрати тренера, шкарпетки, сумку, купити самостійно все це. А мені давали енергію, та контролювали, щоб я щось таке не купив. Своїм темпом. Це ж моє життя.

- Так он в чому річ. Чом не сказав?

- Так я ж малий був, а малі в нас в сім’ї не вирішують, їх батьки навчають. І достатньо енергії я не мав на це. Та й вони не мали багато. Програма їхнього життя інша.

- Воно-то так, історію не зміниш, що було –те було, але ж зараз ти можеш сам все зробити! Написати власну історію!

- Можу. Але ж я вже застарий. Пізно.

- Хто тобі це сказав? Всим байдуже на твій вік. Бери й роби своє.

- Так, звісно.- Підхопили навколо. – Роби так, як тобі зручно, своїм темпом. Це ж твоє життя, твій досвід.

Тригер дививсь на порожню торбинку свого горя. Туди прослизала Лінь неквапом, так, щоб її не помітили та не вбили зовсім, без утилізації в надію. Він зав’язав її і віддав прибиральнику.

- А де ж мій згаяний час, я не розумію?

- Він вивільнився, ось ти отримав його зараз. Бери й роби, що ти хочеш. Лінь була його носієм. Така в неї робота. -Сказав Нейрончик.

- Ви чекаєте мене, що я робитиму? Командна робота? І взагалі, як ви без мене тепер?

- По-перше, ми не чекаємо від тебе досягнень, але завжди раді будемо їм, адже ми зможемо позмагатись, це ж несе родзинку в наш рух. – Загули М’язи.

- По- друге, можливо дійсно ти не для командної роботи. Йди шукай своє оточення, це, здається, площа релаксу, там постійно потрібні тренери з навчання, - докинув хтось з натовпу.

- А по-третє, - запитав бувший Тригер, - що ж ви без мене?

- А хто тобі сказав, що ти мусиш з нами панькатись?

- Хехе, модель поведінки Матері, піклування занадто багато, тобі не здається?

Всі засміялись і голосніше за всих бувший Тригер:

- То я виявляється копіював Матінку? Оце так кіно! Оце так фільм!

- Та точно, ніхто б не збагнув без оцього розкручування Часу назад.

- І не треба було. Просто потрібно було спілкуватись. – Нейрончик усміхнувся. Йому стало гарно, що не треба доста знати, треба тільки робити свою справу та спілкуватись.

Він поволі пішов до Білка, гамір вщухав, енергія щастя і волі потекла по променях нового кіно, яке транслювалось тепер нагору, щоб записати її.

- Можна я з тобою, - Нуль-ікс торкнула Нейрончика за плече.

- А в тебе є перепустка? – поцікавився малий.

- Ні, я в сенсі, що нам по дорозі життя. Мені цікаво з тобою. Куди ти зараз прямуєш? Я б хотіла мати з тобою зв’язок. Запитати, як справи. Щоб ти розповів чергову свою історію, якщо захочеш, звісно.

- Не для допиту? – примружив очі Нейрончик?

- Не для допиту, для спілкування, - засміялась Нуль-ікс. – А за вільного часу, я б хотіла якось стати учасником пригод.

- Гаразд. Я радий. Зараз прямую в Архів. Буду там.

- Добре.

- Ось, - Нейрончик поділився обіймами, - тримай мої координати.

Вони потисли на прощання руки і розпливлись в різні сторони. Де б вони не перебували, відтепер, вони завжди відчували одне одного. Щирі обійми, щире рукостискання- все це мало свій енергетичний код Емоцій і він дбайливо зберігався Гіпокампом в скарбничці з написом: Щирі Почуття. А ще тепер оце місце в Організмі набуло особливої енергетичної сили- Щирості.

Ці спомини мали Надійне Джерело Енергії для обох. Та й для інших, хто забажає дізнатись нові відчуття, хто проходитиме мимо і знатиме, що це за місце. А інакше воно не відкриє свою таємницю будь-кому.