Moon Grey - Нейрончик. Перерва на війну., Moon Grey

- Я знаю, але що ти зараз хочеш?

- Позбавитись ось цього.

- Я можу в тебе його забрати, - протягнув руку Нейрончик. – Ось, дивись, воно в мене.

Тригер обм’як. Його структура враз стала наче каптур, бовталась та була не пристосована до скорочень.

- Дай сюди назад! – Перелякався стану Тригер. Та й що про нього подумають інші м’язи чи оцей пуцьвірінок. Він схопив кам’яний згусток енергії і запхнув його назад собі в груди. – Йди геть. Ти не допоміг.

- Я ж забрав його в тебе! – Отетеріло вигукнув Нейрончик.

- Я тебе просив?! Віддай! Я не знаю, що я робитиму отакий слабкий і без нього! Що ти допоміг? Це моє, не чіпай!

- Тю. Шалений. – відповів Нейрончик і відплив від Тригера.

Поряд завертівсь вихор, це увімкнулись прибиральники,  і почав змітати те, що пообсипалось від землетрусу. Білки потроху настягали вітаміну С та білкової маси. Холестерини -штукатури заробили пробоїни в м’язах. Масажисти відновлювали рухові властивості м’язів та розминали шрами. А м’язи, вони плескались в променях тепла і турботи про них. Вони росли. Нейрончик стояв осторонь і спостерігав. Він хотів допомогти, але щось не так вийшло. Мабуть тому, що в нього не просили про допомогу. Щось маслянисте та тепле торкнулось його ніжки.

- Ой, що це, - малий струснув ногою та переступив на інше місце.

- Це я, Лінь.

- О, я знаю про тебе.

- Знаєш? Як це знаєш, коли я тебе ніколи не бачила.

- Я вивчав тебе. Ти різновид втраченого сну, відпочинку, релаксу, задовлення і водночас туги, депресії, жалю, виснаження.

- Вигорання.

- Так, вигорання, це для Тонких Тіл виснаження.

- Не знала, що мене вивчають. – Засяяла та чорним та липким блиском. - І як я тобі?

- Ти липка. Але така вже твоя структура.

- Ну, так. Така вже я. – Лінь потекла до ноги, але Нейрончик відступив. – Та ну, - мовила Лінь, - я ж тебе не чіпаю.

- Мені не приємно. Не торкайся мене.

- Добре, не буду. Але чому ти тут? Це ж не твої тут енергії витають, і ти не властивий тут.

- Я мимо їхав.

- А, зрозуміло. – Лінь крутнулась, щоб вихорець не змів її. – То їдь собі далі.

- Ти мені вказуєш? Отакої. – Здивувавсь малий. – Що тобі до того, що я тут. Це мій Організм, я в нім, а ти зайда.

- Ти мені заважаєш.

- Он як. – Нейрончик збагнув, - то це ти тут важким каменем лежиш отам проекцією?

- Не я. То він сам. Але це моя царина.

- Ти всього лиш застояний різновид того, що я перерахував. Незбагненний та невизначений.

- Брехня. Я маю назву – Лінь.

- Так, але ти побічне явище.

- Я не явище! Я особа! Сам сказав, що мене вивчають.

- Авжеж. Особа – підняв на кпини Нейрончик це створіння. – Подивіться на неї, Особа, - гукнув він. – Агов, Тригере, ти себе бачив? – звернувся він до колишнього М’яза.

- Що? Я не чую.

- Я кажу, ти себе бачив? Ось ти тут! Диви! – Нейрончик тицьнув на в’язку калюжу, що розпласталась.

- То не я. Я тутечки, - буркнув Тригер.

Він спостерігав за всим, але йому було байдуже. Він з усих сил намагався втримати свій вантаж згустку. Страх втрати і змушених дій далі заполонив його єство.

Але ситуація спілкування в житті Нейрончика і Ліні вже відбулась і це спровокувало з’явитись знову думку в полі подій Тригера: «Добре, що то не я і не зі мною». Звісно, що ця думка тригерила Тригер і той спрацьовував внутрішніми токами напруги свого положення.

- Ай! – аж підскочив сусідній М’яз і дав копняка Тригеру, - та ти заспокоїшся чи ні?

- Я не винен.

- Та ти задовбав вже всих, - накинулись на нього М’язи. – Іди он кудись і там тригерни, коли вже така жага випендритись!

- Я не випендрююсь! – зарепетував Тригер! – Це ви мене задовбали всі! Всі такі правильні, такі підтягнуті, треновані, благополучні!

- А що тобі заважає бути таким? Самим собою? Йди й тренуйся. – аж оторопіли навколишні М’язи.

В тиші пролунав голос:

- Згаяний Час йому тягарем. Він шкодує за ним. – Це Нуль-ікс, що скористалась попутнім  вихрем та примчала на нім сюди з цікавості застала цю картину подій. Вона хотіла її згодом зобразити. Назвати «Фенікс з попелу».

Нуль-ікс же мала властивість детективу і передбачала події,  вела аналіз минулого, вивчаючи всі деталі ланцюга, від початку до ймовірного кінця, чи кінців. Саме цим, своїм потягом до краси, вона створила поки що примарну реальність, де Тригер зникає і відроджується М’яз. Вона мала вплив оточення власними мріями. Це про її діда записанов Чорній Книзі діда Нейрона: «коли я сам себе спасаю, то навколо тисячі переймають мої дії». От така була сила думки і в онуки.

- Оце так. Увесь час ти тягав не енергію, а втрачений Час?

- Не знаю.

- То подивись! А ну, що в тебе там. – Обступили його інші. – Покажи, давай, який той Час. Давай, всим цікаво!

Тригер засяяв по площині оточеною увагою до нього. Виявляється можна бути і корисним в такім становищі, і взяти користь- проявити і безболісно поступово віддати свій тягар, який вже так, чесно кажучи, йому набрид.

- От тобі й на. – Мовив Нейрончик, - відбувається ціла Подія. Але ж як дивно ота «карма» спрацювала і виконалась-таки в житті Тригера, він мусив колись же стати самим собою- М’язом. От і стає ним!

Тут же опустилось простирадло Простору, Гіпокамп засвітив проектор і почались відтворюватись події. Сюжети блимали та виривались з минулого життя Тригеру. Кілька разів стрічка переривалась і тоді то темрява, то біле полотно зависало.

- Біла пляма, - хтось подав голос. – Це ж відсутність мрій.

- Авжеж, відсутність, бо немає енергії на них.

- Ану, відмотай назад ще Час, звідки це почалось.

Тригер слухняно відкрив згусток і звідти полинуло:

- Ти мене не любиш!

- Любчику, та з чого ти взяв це?

- Тому що ти мене заставляєш все робити, що я не хочу, а я хочу спатки.