Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

Тайсон з Кеншіном з двох сторін взяли мене і стягнули зі стола.

Батько і мати Нани повернулись із магазину і побачили цю картину: я, поводжу себе неадекватно, лякаю їхню дитину і тепер їх самих також.

— Кірілла, хоть при батьках будь нормальною!

Але на мене це не діяло! На мене не діяло вже нічого.

Мати Нани не долюблювала мене ще до перегляду фільма на реальних подіях під назвою «Здоровий глузд — ілюзія», в головній ролі якого була я.

Жінка набирала номер відповідної клініки, а я старалася згадати через що взагалі моє життя з'їхало з рівної колії. Але зрозуміла, що це без сенсу, бо в моїй пам'яті суцільна порожнеча. Туман, що доїдає мої залишки.

Хлопці тримали мене за лікті, спершись до столу, а я вдивлялася в землю, помалу впускаючи у мислення спогади:

«Ти обнагліла до крайності!» — мама...

«Манав я з тобою сидіти цілий день!» — Тайсон...

«Тобі треба мінятися!» — Кеншін...

«Не трогай мене!» — Нана...

«Впади!» — Анто...

Я знову закричала увесь голос. На цей раз сльози залили все обличчя. Я хотіла волі. Зараз важливо було випустити біль, відчуваючи як вітер б'є в обличчя! Вибору не було. Попавши п'яткою хлопцям по пальцям на ногах, я вирвалася з ланцюгів, якими були їх сильні руки. Не хотячи збивши маму Нани та обминувши батька, я полетіла пулею на вулицю.

Бігла, наче за мною женуться істоти з паралельного світу. Істерика збавила свої обороти і я виглядала людиною, більш-менш, гідною життя серед нормальних, правильних і, завдяки цим рисам характеру, огидних людей. 

Ноги вели мене на міст, ножками по якому я мрію походити вже давно. Та певно не судилося. Мене надто сильно заболів шлунок. Мабуть, від того, що він вже давно забув смак їжі. Що поробиш? Проблема лиш в тому, що це дуже уповільнює мою хотьбу. Здається, навіть якщо мене заберуть в лікарню із серйозними проблемами, такими як гастрит чи харчовий розлад, виглядати це буде так:

——— ✘ — ➴ ———

— Мам, принеси мені з дому зошити. Вони знаходяться у портфелі, забитому порожніми пачками сигарет.

— Кірілла, ти за крок від смерті! Тебе треба лікувати, негайно рятувати! Які зошити? Ти знущаєшся?!

— Ні в якому разі. Мені треба дописати розділ. Тим більше, якщо я за крок від смерті. — і тут не обійшлось без посмішки.

——— ➶ — ✘ ———

Від хлопців вдалось відірватись, але не хочу відпускати в небо мрію. Нарешті добравшись до моста, я беру себе в руки, хапаю секунди, коли біль стухає і стараюсь уповільнити його. На жаль, я не чарівниця, тому без варіантів, доведеться терпіти. Я роблю крок на раму залізничного моста, а за ним і другий. І лиш коли я ледве хапаючись за воздух, стараюсь втриматись на плаву, шириною в мою п'ятку, почула ззаду наближення хлопців, які відновили роботу ніг після мого удару. Мало того, за ними їхала машина, люди в якій мають повне право запакувати мене в середину, а так як  я буйний пацієнт — взагалі в багажник. 

Подумки я вже летіла з моста без крил, поки бігла по тоненькій прямій лінії, як і сказала раніше, шириною в мою п'ятку. Голос, що прокричав моє ім'я, ледь не загнав мене в ступор.

Я пришвидшила біг до неможливого, адже в кінці моста стояв Анто, чекаючи на мене. Звідки він...

— Пригай! — крикнув хлопець, побачивши мене зовсім близько. 

Різкий спуск рами моста вниз, по якому я пробігаю, пригаю і лечу прямісінько в його розправлені руки. Наші обійми були недовгими, адже ми зразу залетіли у відкриті дверцята машини його брата Кйонтаро, яка стояла неподалік. Я ще не усвідомила до кінця, що відбулося, як автомобіль рушив з місця. 

Хлопці зупинились і дійшли до висновку, якщо я пригнула йому в руки, значить я так захотіла. Ледве не вбитого горем Кеншіна Тайсон повів додому. Тепер і двері до психлікарні мені закриті, принаймні поки що.

Ми їхали на Каскад. Я вже не приховувала своїх дійсних відчуттів усередині душі й просто пригорнулася нею до грудей Анто.

— Я так скучила...

Він у відповідь ще з сильнішою ніжністю торкнувся моєї талії.

—  Я тоже скучив.

Просто три слова, а мене від них вдарило струмом у серце. Хоча, якби мене кожен день супроводжував такий струм, я б і не проти була жити.

Щасливо жити.

Так, як я хочу, жити.

Ми зайшли в квартиру всі троє. Квартира, в якій Анто живе разом із Кйонтаро. Хлопці запропонували переночувати, а я не роздумуючи довго це питання, погодилась. Чай, бутерброди та нова порція хорошога настрою вже були присутні всередині нас, як раптом на мене найшло невгамовне натхнення на написання нової історії. Кйонтаро після мого прохання вділив мені ручку із зошитом і я відійшла в кімнату створювати главу із моїх фантазій.

— Ще повезло, що ми встигли... — заговорив Кйонтаро.

— І не кажи. Дякую, що приїхав так швидко. Я чуть на місці від переживань ковзани не відкинув як побачив, що відбувається у них. Що вони зробили з моєю Кірі?