Alina Pero - Агент Купідон, або Несподіване кохання Саші, Alina Pero

Телефон завібрував, коли я якраз робила останній ковток ранкової кави. Звісно, я чекала цього повідомлення. Чекала ще з тієї самої лекції, коли Ярослав натякнув, що наша наступна зустріч може бути «не просто дружньою». Але бачити його ім’я на екрані зараз було страшнувато.

Ярослав: Привіт, Сашо. Пам’ятаєш, ми говорили про те, що наступна зустріч буде не просто дружньою?

Я застигла, ніби мене щойно зловили на місці злочину.

Я: Ем... так?

Ярослав: От і чудово. Як щодо суботи? Вечеря, гарний настрій і приємне місце?

Мене ніби підкинуло на стільці. Все. Ось воно. Він офіційно запросив мене на побачення. Без натяків. Без загадкових фраз.

Я: Субота звучить добре. А де саме?

Ярослав: Є одне місце, яке я давно хотів тобі показати. Затишне кафе з неймовірним меню. Думаю, тобі сподобається.

Я: Тоді домовилися.

Все. Відправила. Глибокий вдих. Видих. У мене офіційне побачення.

Я сиділа в парку, розглядаючи листя, що повільно кружляло у повітрі, коли поряд зі мною вмостився Кирило.

— О, ти виглядаєш так, ніби або виграла мільйон, або побачила привида.

Я важко зітхнула.

— Ярослав запросив мене на побачення.

— Ура! — з ентузіазмом сказав він. — Ми цього чекали!

— Ти — так. Я — не впевнена.

Кирило скривився.

— Сашо, ти ж знала, що це станеться.

— Знала. Але коли це стається по-справжньому… якось… страшнувато.

— І чого ти боїшся?

Я підібрала коліна до грудей.

— Що щось піде не так. Що я скажу якусь дурницю. Що не сподобаюся йому.

Кирило відкинувся назад і театрально зітхнув.

— Добре, давай прояснимо дещо. Ти вже провела з Ярославом достатньо часу, він явно зацікавлений тобою, інакше не запросив би. Якщо щось іде не так — то не тому, що ти не така, а тому, що просто не наш варіант. І це нормально.

Я задумалася.

— Але ж якби я була ідеальною…

— Ох, Сашо. Якщо б люди чекали ідеального моменту чи ідеальної людини, вони б ніколи не зустрічалися.

Я надула губи.

— Ти точно агент Купідон?

— Абсолютно.

— А якщо я запанікую під час побачення?

— Тоді просто згадай, що я тобі говорив. Не панікуй.

— Дуже корисна порада.

Кирило розсміявся.

— Ти впораєшся, Сашо. Я в тебе вірю.

І знаєш що? У цю мить я й собі почала вірити.