Alina Pero - Агент Купідон, або Несподіване кохання Саші, Alina Pero

— Отже, Сашо, сьогодні у нас справжнє випробування, — заявляє Кирило, зручно вмощуючись на дивані в нашій улюбленій кав’ярні.

Я, вже нічому не дивуючись, підозріло дивлюся на нього, сьорбаючи свій лате.

— Звучить так, ніби ти задумав щось жахливе.

— Що ти, — він невинно всміхається. — Просто хочу перевірити, як ти впораєшся з непередбачуваними ситуаціями.

— Наприклад?

— Ну, уяви собі. Ти приходиш на зустріч, хвилюєшся, а тут Ярослав… запізнюється.

Я морщуся.

— Окей. Що робити?

— Варіант номер один: паніка. Починаєш думати, що він передумав, що ти сказала щось не так, і взагалі краще було залишитися вдома з піцою.

— Чудово, цей варіант я знаю, дякую.

— Варіант номер два: ти ведеш себе впевнено. Спокійно сидиш, насолоджуєшся кавою, перевіряєш телефон, читаєш щось цікаве.

— А що, якщо він запізнюється надто довго?

— Тоді варіант три: пишеш йому повідомлення, але без зайвої драми. Просто уточнюєш, чи все гаразд.

— І якщо він не відповідає?

Кирило робить серйозне обличчя.

— Тоді замовляєш десерт і насолоджуєшся життям.

Я пирхаю.

— А якщо він все ж таки приходить, але я вже з’їла три шматки торта?

— Ну, значить, ти весела і ситна дівчина. Що тут поганого?

Я зітхаю.

— Добре, це ми пройшли. Що ще?

Кирило загадково усміхається.

— Уяви, що під час зустрічі він раптом запрошує тебе на танець.

Я ледь не давлюся кавою.

— Що? Де?

— Ну, наприклад, у ресторані може грати жива музика. Чи на якомусь заході.

— І що мені робити?

— Варіант один: паніка.

— Давай без паніки.

— Тоді варіант два: ти погоджуєшся, але стоїш, як пеньок.

— Дякую за довіру в мої танцювальні здібності.

— Варіант три: ти погоджуєшся, усміхаєшся і ведеш себе впевнено. Навіть якщо танцювати не вмієш, головне — легкість.

— І що, якщо я наступлю йому на ногу?

Кирило зітхає.

— Саша, якщо ти не будеш так напружуватися, ти не наступиш йому на ногу.

Я задумуюся.

— Добре, що ще?

— Ну, наприклад, якщо він раптом скаже тобі комплімент, який тебе застане зненацька.

— Наприклад?

— «Ти маєш дуже гарні очі».

Я кліпаю.

— Окей… і що мені робити?

— Варіант один: ти червонієш і опускаєш голову.

— Варіант два: ти нервово смієшся, ніби це жарт.

— А правильний варіант?

Кирило лукаво дивиться на мене.

— Варіант три: подякувати і всміхнутися.

— Так просто?

— Так. Люди часто не вміють приймати компліменти. А це важливо.

Я задумливо сьорбаю каву.

— Виходить, що головне — не панікувати.

— Бінго. І ще — отримувати задоволення. Бо якщо весь час думати про те, що може піти не так, ти сама все зіпсуєш.

Я мовчу, обдумуючи почуте.

— Гаразд, ти здав іспит, — нарешті кажу я.

— Звичайно, я ж агент Купідон.

Кирило підморгує, і я вкотре ловлю себе на думці, що з ним справді весело.