Марі-Анна Харт - Печать долі, Марі-Анна Харт

Алана знову подивилася на нього, зосереджуючи всю свою увагу на його обличчі.

— Можливо, — сказала вона тихо, — але для цього треба більше, ніж просто слова.

Кайден кивнув, і в його очах промайнув вираз, який був близьким до суму, але й до надії.

— Я знаю. І я готовий працювати над цим, — відповів він, немов роблячи перший крок до чогось нового, що могло змінити їх обох.

Кайден подивився на Алану з цікавістю.

— Ти коли-небудь була в клубі? — запитав він, спостерігаючи за її реакцією.

Алана знизала плечима, дещо збентежено.

— Ні, не була.

Кайден кивнув, ніби роздумуючи, і після короткої паузи сказав:

— Тоді ввечері поїдемо в клуб. Я хочу, щоб ти зустрілася з моїм другом. А зранку прогуляємося містом і проведемо час цікаво — я покажу тобі місця, які можуть тобі сподобатися.

Алана кивнула, злегка нерішуче, але в її очах з’явився проблиск цікавість.

— Добре, — сказала вона, намагаючись не видавати свою неспокійність. — Це звучить не так погано.

Кайден посміхнувся, його погляд став теплішим.

— Відмінно. Я обіцяю, що все буде цікаво. Підемо на прогулянку, а потім вже побачимо, як пройде вечір.

Він дав їй час, щоб подумати, і побачив, як вона зібралася і знову подивилася на нього. Її стриманість була очевидною, але в ній не було відмови. Вона готова була прийняти його пропозицію — хоча й без великого ентузіазму.