Ненсі Спрінгер - Енола Голмс. Справа про таємничі букети, Ненсі Спрінгер

уявити, що сталося, коли Майкрофт прибув у «Колні Гетч» і до нього привели «містера Кіпперсолта». Хай там як, а для цієї ролі підійшов би будь-який із владних містерів Голмсів — чи то Шерлок, чи то Майкрофт, адже обидва були типовими представниками вищого класу і звикли, що їхні накази виконуються. Тож Майкрофт таки визволив «містера Кіпперсолта», бо коли ландо зупинилося біля будинку Ватсонів, стало видно й другого пасажира. Авжеж! Я мала рацію! Інший пасажир — це доктор Ватсон!　

Добрий лікар власною персоною, хоч і не такий жвавий, як зазвичай, але це й не дивно після всього, що йому довелося пережити. Однак живий і здоровий!　

І широко всміхається.　

Подальші події страшенно втішили мене. Покоївка скрикнула, побачивши пасажира відкритого екіпажа, що під’їхав до будинку, а від її зойку з вхідних дверей випурхнула місіс Ватсон і помчала вниз сходами. Доктор Ватсон ледве встиг непевним кроком спуститися з ландо, як його дружина вже була поруч і стискала його в обіймах прямісінько там, посеред тротуару.　

Далі ще краще: вишуканий кеб, запряжений конем, мчав по вулиці таким галопом, що напевно перевищив дозволену швидкість. Щойно транспорт зупинився, як із нього вискочив високий худорлявий чоловік і взявся безперестанку тиснути руку своєму старому другові. Я ще ніколи не бачила Шерлока таким щасливим.　

З радощів я широко всміхалася, хоча моє серце щеміло: я вже навіть звикла до цього гіркого відчуття — насолоджуватися чужою втіхою здалеку. Невдовзі всі учасники дійства зайшли в будинок, а кеб і ландо поїхали геть, і стало ясно, що драматичний момент добіг кінця.　

Відтак, все ще всміхаючись та зітхаючи, я заходилася пакувати речі. Час повертатися до своєї кімнатки в скромнішому, але більш віддаленому й захищеному будинку місіс Таппер.　

РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ

У НАСТУПНОМУ ВИПУСКУ «ПЕЛ-МЕЛ ГАЗЕТ» я помітила таке повідомлення:　

Для Е. Г.: Усі лаври належать тобі. Ми скромно дякуємо. Ш. Г. і М. Г.

Що? Оце так несподіванка, та ще й яка приємна!　

Вдягнена в халат, я зручно вмостилася в кріслі у своїй старенькій кімнатці в будинку місіс Таппер, закинувши ноги на ослінчик, і перечитала повідомлення ще раз: «Для Е. Г.: Усі лаври належать тобі. Ми скромно дякуємо. Ш. Г. ІМ.Г.»　

На моєму підлатаному обличчі розтягнулася дурнувата усмішка, так мене втішила ця несподівана подяка.　

Я вирішила, що брати вчинили дуже благородно, визнавши мій внесок у розплутування цієї справи. Адже тепер я вважала, що вона доволі проста, варто було тільки зрозуміти значення спаржі, тобто аспарагуса.　

Списа для Гуса.　

Гус — скорочений варіант імені Август.　

Саме так і звали містера Кіпперсолта. Коли я вперше натрапила на це ім’я в записах районних контор, то не вважала його вартим уваги, адже нещодавно Августа Кіпперсолта поклали до психлікарні. Тому я і подумала тоді, що він — не той містер Кіпперсолт, який мені потрібен.　

Певною мірою я мала рацію, бо того містера Кіпперсолта, що був мені потрібен, уже не було серед живих.　

Але чоловіка Пертелоти таки звали Августом Кіпперсолтом.　

1 він ніколи не бував у «Колні Гетч» — такого висновку я дійшла, пролежавши в заростях спаржі і згодом зрозумівши символічне значення аспарагуса. Можу заприсягтися власним носом, що містера Кіпперсолта «посадили» на величенькій клумбі в теплиці. Впевнена у своїх висновках, я надіслала анонімну записку інспектору Лестрейду в Скотленд-Ярд, у якій описала всі підозри й порадила придивитися до теплиці (як не прикро, адже Пертелота подобалася мені).　

Оскільки вбивство Августа Кіпперсолта приховали, то ніхто ніколи й не заповнював свідоцтво про смерть.　

Отже, за законом містер Кіпперсолт і досі вважався живим, і його можна було запроторити в божевільню. Хтозна, як Флора підробила документи, цього я, мабуть, ніколи вже не дізнаюся. Як і того, як їй, імовірно, перевдягненій у чоловічий костюм, вдалося виманити доктора Ватсона з клубу і змусити «викрадачів» забрати його. Та загалом я добре розуміла, як саме вона помстилася.　

«Я запхала його туди, куди він запроторив мене, — щось таке сказала вона сестрі, коли я підслуховувала їхню розмову під вікном. — Там йому й місце».　

І я зрозуміла, що таким місцем для доктора Ватсона могла стати лікарня «Колні Гетч». Сподіваюся, перебування в божевільні не дуже йому нашкодило, адже він пробув там лише тиждень.　

Можливо, на своє щастя, я тоді подряпала обличчя, бо це завадило мені поспішити й випадково видати себе.　

Минуло майже два тижні, доктор Ватсон давно повернувся до своєї звичної лікарської справи. Саме тоді мила міс Еверсоу знову навідалася в гості до добродушної місіс Ватсон.　

Завдяки «рідкісним поліпшувачам» я непомітно приховала мою майже загоєну рану, приклеїла родимку на скроню, ретельно сховала своє непоправне волосся під вигадливо укладеною перукою, а спереду пришпилила новомодний капелюшок. Наважуся сказати, що я мала справді привабливий вигляд, ба навіть божественний, вбрана у жовто-білу муслінову сукню з мереживними оторочками. На честь візиту я принесла букет примул, яблуневого квіту й резеди. Примула означає неминуче щастя у майбутті, яблуневий квіт — міцне здоров’я, а резеда… Я сподівалася, що Мері Морстен Ватсон зрозуміє, що резеда означає мою безмірну повагу до неї. Сама по собі резеда геть непримітна квіточка, однак аромат її надзвичайно солодкий. Це чудовий подарунок людині, яка приховує неймовірні чесноти за дивовижною скромністю.　

Коли я знову опинилася на ретельно відчищених сходах парадного входу і передала візитівку міс Віоли Еверсоу, то не мала сумнівів, що місіс Ватсон запросить мене. Проте мені було цікаво, чи буде вона зі мною такою ж щирою, як і раніше.　

Розумієте, я мала на меті лише задовольнити власну цікавість. Більше нічого.　

Однак виявилося, що на мене чекало дещо значно, значно більше.　

— Міс Еверсоу! — Місіс Ватсон кинулася вітати мене, простягнувши обидві руки. Вбрана у тендітну темно-коричневу домашню сукню, вона сама була схожа на квіточку резеди. — Як же мило з вашого боку, як же чудово, що ви вирішили знову навідатися! А який чудовий букет! — Вона глибоко вдихнула аромат квітів і віддала їх покоївці. — Ви надто добра до нас.　

— Змушена не погодитися з вами. Я вважаю, що ви заслуговуєте на всю доброту світу.　

— Та зараз мені більше нічого й не треба, я вже безмірно щаслива. Я певна, ви вже чули: Джон повернувся, живий і здоровий.　

— Авжеж, чула. Яке полегшення! Та я певна, вам значно більше відлягло від душі.　

— І не кажіть! Я мало не зомліла, коли побачила