Інга Пфлаумер - Серце гріє

кольори нікому не пасують — ось і валяються куртки марно. Мама давно їх хотіла в гакко здати — руки не доходили. То нехай краще комусь знайомому дістанеться. Ні, ну справді, куди мені, з такими очима й волоссям, руде хутро? А тобі пасуватиме! Приміряй, сама побачиш.

Тара тяжко зітхнула. Спокуса була завелика. «Тільки приміряю! — пообіцяла вона собі. — Тільки приміряю й одразу віддам!»

У поєднанні з рудим хутром світло-карі очі дівчини стали майже золотими. Засмагла шкіра ніби засвітилася зсередини.

Тара ніколи ще не здавалася собі настільки гарною. Вузькі штани підкреслювали стрункі, довгі ноги. Вишивання на чоботях і штанах гармоніювало з рудим хутром. Куртка підкреслювала високі груди та м’яко спадала на стегна.

— Все! Не здумай знімати! — розпорядилася Майя. — Якщо ти спробуєш повернути мені цю куртку, я зневірюся у твоїх розумових здібностях. Нічого, якщо я в тебе переодягнуся?

Тара кивнула, не відводячи погляду від свого відображення в дзеркалі.

— Ой, це ще не все!

Майя дістала з сумки руді рукавички та шарф. До шарфа додавалася записка: «Тарі, з найкращими побажаннями». «Оце-то мама!» — подумала Майя. Мало того що вмить здогадалася, для кого й навіщо потрібна куртка — то ще й рукавички з шарфом у потрібний колір пофарбувала.

— Тримай. Це тобі від моєї мами. Якщо не візьмеш — вона на тебе страшенно образиться, — попередила Майя.

Для дочки Аміна Політріс приготувала білі хутряні бриджі, светр, високі чоботи з білої шкіри, рукавички в тон, дублянку ніжно-бузкового кольору та білу, обшиту хутром шапочку.

— Ходімо, Таро. Вразимо їх усіх!

Дівчата подалися в залу телепортації.

Синсвальд зустрів хлопців холодним вітром і дощем. Гай і Нел ще й досі очманіло витріщалися на нове Тарине вбрання. Тільки Дарт був, як завжди, мовчазний і зосереджений.

У місті панувала осінь. Але не тепла осінь, з м’яким сонцем і золотим листям, як у Ормроні, а осінь холодна й похмура. Дрібний дощ немовби висів у повітрі — падучі краплі ледь відчувалися, але шкіра намокала миттєво.

Заїзд розташовувався на сусідній із храмом вулиці. Там узяли коней, і почалася стомлива подорож далі, на північ.

Цілу дорогу до Бодіна Майя добрим словом згадувала маму. На дні рюкзака дівчатка виявили дві непромокальні накидки, тому Тара й Майя в дорозі почувалися набагато краще за інших членів команди. Мокрий крижаний вітер постійно бив у обличчя струменями дощу. Промокло все — рюкзаки, речі, люди й коні. Тільки старовинний фоліант, захищений магічним закляттям, у теплі й затишку їхав на спині в молодого майстра.

Грей запропонував створити над хлопцями магічне поле для захисту від дощу, але Дарт заборонив. До пояснень заборони та-вей не принизився, тому Майї довелося заспокоювати розлюченого Нела оповіддю про те, яким чином будь-які магічні маніпуляції притягують усіляку погань і недобрих людей.

Під час поїздки Майя згадувала дорогу до Тріаса майже з ностальгією — там було вогко, але хоча б дощ не стояв стіною.

Річку Ертин довелося переходити вбрід, після чого навіть Дарт погодився зупинитися на кілька годин у першому ж готелі. Але в невеличкому селі Гиславі не виявилося й цього — на превелику силу Майї вдалося вмовити сільського старосту хоча б дозволити дітям помитися й просушити одяг у його будинку. Втім, дівчина не без підстав припускала, що головну роль все-таки зіграли золоті монети, запропоновані Дартом як основний засіб переконання.

Шостий день, місяць білої роси

До Бодіна добулися рано-вранці. Темні стіни міста здіймалися серед жовто-коричневого пустища, мов гірський ланцюг. Десять високих круглих веж націлилися в небо. Зубці на стінах робили місто схожим на ощирену пащеку величезного звіра. Широкий рів, заповнений водою, відокремлював місто від полів із пожовклою травою. Кам’яний міст перетинав штучну річку лише наполовину — друга частина мосту, що вела до воріт, була піднята.

— Міст опустять на початку години дракона, — пояснила Майя своїм супутникам.

Справді, за годину у вранішньому повітрі почувся голос дзвонів і гучне рипіння — дерев’яний міст повільно опустився, ворота відчинилися.

Четверо вартових провели подорожан важкими поглядами.

— У них що, війна? — поцікавився Нел.

— Тут же найбільша бібліотека магічних сувоїв, сам подумай, яку кількість заклинань, замовлянь, печаток і артефактів тут зберігають. Чимало імператорів, королів, князів і князьків горло один одному ладні перегризти за десяту частку цього багатства — тому ж то Бодін так ретельно охороняють.

— А хіба все, що тут зберігається, не вважається суспільним надбанням? — подала голос Тара.

— Вважається. На папері. Насправді це означає: якщо ти не випускник однієї з магічних шкіл і в тебе нема рекомендацій від інших магів — тобі не світить потрапити в Бодінську бібліотеку й навіть краєм ока глянути на сувої.

Бібліотека розташовувалась у центрі міста, будинок оточували висока стіна й кілька магічних щитів. Ворота були гостинно відчинені, що ніяк не в’язалося з величезною кількістю заклинань у повітрі.

— Зброю вам доведеться здати, — почулося звідкілясь збоку. Зі сторожки визирнув довгоносий стражник у шапці-вушанці.

— А назад ми потім її отримаємо? — примружилась Тара. Пропозиція охоронця не викликало в неї ентузіазму. Напевно, тому, що це не було пропозицією.

— Ображаєте, молода леді. Отримаєте неодмінно. Це ж Бодінська бібліотека, тут ніколи нічого не пропадає. Тільки з’являється, — стражник захихотів.

Учні здали зброю, пройшли через сад, який оточував бібліотеку; кістяки безлистих дерев нагадали Майї мерців. Якби не зелені ялини та кедри з густими, кучерявими кронами, сад більше нагадував цвинтар. «Утім, цвинтар — теж до певної міри місце для відпочинку», — нагадала собі дівчина.

У бібліотеці було тепло, хоч і сутінно; скрізь горіли свічки, тому здавалося, що вже пізній вечір. У дверях новоприбулих зустрів розпорядник і провів на третій поверх — там їх передали на руки іншому розпорядникові, котрий довів п’ятірку до кабінету головного зберігача бібліотеки та завмер біля дверей. У кабінет запросили тільки Дарта.

Це якнайкраще відповідало планам самого хлопця. Йому не потрібні були свідки розмови з розпорядником. Молодий майстер сам не повірив у свою удачу, коли дізнався, що його шлях лежить у Бодінську бібліотеку — місце, про яке він думав звідтоді, як побачив ту печатку на підлозі шахти. Дарт був упевнений — тут можна з’ясувати, що за ритуал проводився в печері й ким була та дивна жінка з очима барви граната. Потрібно було тільки якось потрапити на верхній поверх бібліотеки. Туди, де зберігалися заборонені книги.

Близько півгодини четверо джун-вей просиділи в коридорі, перш ніж молодий майстер вийшов. За цей час Нел устиг задмухати зо два десятки свічок —