Інга Пфлаумер - Серце гріє

на кордоні з крижаними пустищами. Найближчий портал розташовується у місті Сінсвальді, звідтіля два дні морського шляху до Бодіна. По тому як фоліант буде доставлено, з книгосховища команді видадуть кілька сувоїв, котрі необхідно доставити назад, в Ормрон. Бодінська бібліотека — найбільша з тих, що нині існують, тому, ймовірно, підготовка сувою займе кілька днів. Дато Гай сказав, що ви можете вважати ці кілька днів відпусткою й провести їх так, як вам заманеться. Запитання?

Запитань ні в кого не було. Грей дрімав на підвіконні, Тара, схована за партою, масажувала кісточки ніг — схоже, вчора перестаралася на тренуванні. Майя замислено смикала бузкову стрічку в косі, а Нел ганяв по столі паперову кульку.

Дарт вважав зустріч закінченою, тому підвівся, пройшов до дверей і звідти додав:

— Зараз у Бодіні близько п’яти градусів тепла. Одягніться відповідно.

Дивитися на членів команди Дарту не хотілося — їхні сумні фізіономії змушували його почуватися винним, хоча причин для виникнення подібних емоцій він не бачив.

Щойно двері за майстром зачинилися, Нел підвів голову:

— І хто як збирається так звану «відпустку» проводити? — поцікавився він.

— За такої температури особисто я збираюся спати під трьома ковдрами, — позіхнув Грей.

— Чорт. Спочатку ногу потягла, тепер застуджу…

— Ногу? Лікареві показувалася? — в Майї відразу прокинулася цілителька. — Давай подивлюся.

Не чекаючи відповіді напарниці юна чарівниця присіла біля Тари, обмацуючи хвору ногу.

— Розтягла. На лікарняний режим ти, звичайно не погодишся, — Тара похитала головою, мовляв, звичайно, не погоджуся. — Так що Неле, зганяй по лід і неси його Тарі в кімнату. Грею, допоможи їй дістатися до кімнати, там я накладу компресійну пов’язку…

— Яку-яку пов’язку? — обернувся Нел уже у дверях.

— Компресійну. Що здавлює. Тобі не все одно?

Руда голова зникла. Грей подав руку Тарі.

— Я й сама можу, — зніяковіла дівчина.

— Медик сказав, що треба, значить — треба.

Трійця повільно рушила в напрямку жовтого корпусу.

Майя не вперше була в житловому крилі, але Тарина кімната її особливо здивувала. Ніяких брязкалець, жодної гарної статуетки чи фігурки божества-захисника — білі стіни, ідеально рівне ліжко, стіл, стілець і шафа. Нічого зайвого й нічого особистого.

Щойно Нел приніс лід, Майя вигнала хлопців із кімнати, щоб не заважали. Сама принесла лікувальні трави й зробила Тарі компрес, який мав зняти набряк, але дівчина боялася, що цього буде недостатньо.

— Може, скажемо грандмайстру Гаю? Він звільнить тебе від завдання…

— Нас уперше за три місяці випускають за стіни Ормрона, а ти хочеш, щоб я тут залишилася? — посміхнулась Тара.

— Здоров’я — це тобі не жарти. Давай допоможу тобі зібрати речі. Полеж поки що.

— Та мені й збирати нема чого.

Майя розчинила шафу й здивовано завмерла. Раніше не звертала уваги на Тарин одяг, але з надр шафи на дівчину дивилися кілька зовсім однакових сорочок, футболок і штанів, дві пари сандалів, стільки ж чобіт, два жилети й тепла куртка. У сусідньому відділі лежали запаковані в прозорі мішки комплекти нижньої білизни. Майя знала, що учнів Ормрона, у яких немає батьків, одягають за рахунок гакко — але щойно учень стає джун-вей, йому починають платити гроші за виконані завдання, на які можна купити одяг за власним смаком.

— На що ж ти витрачаєш винагороди? — вирвалося в Майї.

— Ні на що. А на що треба?

— Слухай, ну так же не можна… Чому ти носиш такий одяг? Із твоєю статурою можна й потрібно одягатися набагато гарніше!

Уперше в житті Майя побачила, як її напарниця почервоніла.

— Я не дуже на цьому знаюся, — зітхнула дівчина-воїн.

— Тоді я знаю, чим тобі потрібно займатися під час відпустки. Подамося по крамницях! Я читала, що в Бодіні продають приголомшливі прикраси з дерева, а вже хутряні речі там взагалі поза конкуренцією. Слухай, але тут нема нічого теплого. Ти ж змерзнеш! — обурилася Майя.

— Я мушу отримати обмундирування на складі. Його видають перед кожним завданням.

Майя підійшла до дверей, розчинила їх і гукнула:

— Неле! Збігай униз, до комірника, отримай там зимові речі для Тари Чейн.

— Я сама, — спробувала заперечити Тара.

— У тебе лікувальні процедури. Полеж із півгодини.

Майя під керівництвом Тари зібрала потрібні речі. Примчав Нел із «зимовим» комплектом. Майя недовірливо оглянула грубий, безформний пуховик і такі самі штани. Принаймні чоботи виявилися м’якими й зручними.

— Який жах, — не стримала емоцій молода чарівниця.

— Згодна, — важко зітхнула Тара.

— О котрій нам треба бути в залі телепортації?

— За дві години, — відгукнувся Нел від дверей.

— Підслуховуємо? — Майя вийшла в коридор, з осудом глянула на занадто цікавого руданя. Той зніяковів.

— Ще прохання, — прошепотіла Майя йому на вухо, зачиняючи двері в кімнату. — Ти ж знаєш, де я живу? Будь другом, попроси маму зібрати мені речі — скажи, що нас відправляють у Бодін, вона покладе все, що потрібно. І попроси в неї куртку Інжери, підбиту лисячим хутром — Інжера все одно її не носить.

— Гаразд, — погодився Нел, втішений такою довірою з боку напарниці.

— Тільки швидко — у нас лише дві години! — навздогін гукнула Майя та повернулася в кімнату до Тари.

Розкладені на підлозі речі мали жахливий вигляд. «Як я раніше не звернула уваги на те, в чому ходить Тара?» — дивувалася Майя.

— Є ідея. Давай їх ушиємо трішки? — запропонувала вона.

— За дві години?

— Я, взагалі-то, чарівниця, якщо ти не помітила. Які штани на тобі найкраще сидять?

Робота закипіла. Майя почувалася феєю-хрещеною з відомої казки. Щоправда, разів зо два бридкий внутрішній голосок нашіптувала щось на кшталт: «Вирішила займатися доброчинністю щодо конкурентки? А що як майстер Дарт побачить Тару в новому вбранні та відразу закохається?» — але Майя відмахувалася від своєї недоброї половини, як від настирливої мухи.

За півтори години потворні розтягнуті штани невизначеного кольору перетворилися на чорні, щільні, із золотавою облямівкою по шву. По нетривалих роздумах Майя прикрасила шкіряні чоботи подруги вишиванням у тон.

— Як на мене, здорово вийшло!

— Здорово — не те слово! — захоплено вигукнула Тара.

— Приміряй-но. Як твій особистий лікар дозволяю тобі встати.

У двері запопадливо постукали. Нел передав Майї зібрану Аміною сумку. Поки Тара натягала сорочку, чоботи й штани, Майя дістала з сумки чорну куртку з дубленої шкіри. Зсередини, по комірі, полах, низу та рукавах, куртку було облямовано золотаво-рудим штучним хутром, схожим на лисяче.

— Тримай.

Майя простягла Тарі одяг.

— Я… Я не можу її взяти, — не відриваючи погляду від гарної речі, зітхнула Тара.

— Дурниці які! Татові дві такі куртки в Платросі подарували, він там когось вилікував. Але в нас у сім’ї такі яскраві