Барнс С.А. - Станція з привидами, Барнс С.А.

торкається її шкіри та ковзає по вологому від поту волоссю. Тут пахне затхлим повітрям, невиразно металевим і гірким, як старий піт, обгорілий метал і образа.

Офелія чхає чотири рази поспіль, її ніс горить.

«Вибачте, докторе Брей, покоївка цього тижня не працює», — глузливо посміхається Берч.

«Ігноруйте його. Фільтри вже працюють, щоб очистити повітря. Просто забагато пилу». Ліана морщить ніс.

Якщо система фільтрів подібна до інших закритих середовищ, то в ній мало пилу, якщо взагалі є, планетарного бруду, пилку, бактерій тощо. Швидше за все, це поєднання ворсинок, волосся і, звісно, ​​мертвих клітин шкіри попередньої команди, щойно повітря осіло після їх від’їзду.

Зазвичай така інформація погано сприймається людьми, які звикли до свіжого повітря та живуть просто неба. Однак для Офелії тут пахне домом.

Від несподіваного й небажаного нападу ностальгії її очі сльозяться.

Але вона настільки втомилася, що не може набратися сил, щоб докоряти собі за таку реакцію. Тепер, коли вона сидить, здається, що у неї ніколи не вистачить сил підвестися.

«Ні, ні, засранець», — каже Суреш з раптовим одкровенням, тикаючи в Берча пальцем. «Те, що ти зробив, не дозволено правилами. Не випробовуй цю фігню зі мною знову».

“Що?” ​​каже Берч, вдаючи невинуватість. Він піднімає руки, крихітна паперова пташка тепер сидить на його пальці.

«Ми не граємо за твоїми дивними правилами сьомого рівня чи будь-якими іншими», — хмуриться Суреш. Він штовхає фігуру назад до Берча. «Ходи правильно».

Ліана нишпорить у відкритому ящику, захованому під столом. «Ось. Це допоможе». Вона відриває пластиковий ящик з протеїновими тюбиками й простягає один Офелії.

Офелія виривається з верхньої половини свого костюма, звільняючи руки — від цього зусилля її кінцівки відчуваються ще важчими, — а потім бере тюбик.

Коли вона видавлює вміст у рот, перший смак штучного арахісового масла та банана активізує її блювотний рефлекс — надто солодкий і занадто зернистий, ніби хтось подрібнив пластикові банани та змішав їх з клеєм, який колись ділив місце на полиці з запліснявілим мішком арахісу.

Але вона закриває рот рукою і змушує себе ковтнути.

Суреш зиркає на неї. “Будьте жінкою, док. Соєвий м’ясний рулет набагато гірший”.

Ліана повертається на своєму сидінні обличчям до Офелії, підтягуючи ноги під себе в гімнастичному русі, який був би неможливим в костюмі. “Можна задати вам питання?”

Очікуючи запитання про свою сім’ю чи втраченого пацієнта, Офелія потребує додаткової секунди, щоб змусити себе зробити ще один ковток, а потім киває.

«Як працює система iVR?» — питає Ліана.

Офелія здивовано кліпає очима.

Ліана схиляє голову до блискучого футляра на підлозі. «Я чула, що це…» Вона робить паузу. «Щось жахливо інвазивне».

Ах, добре. «Як чути ваші думки?» пропонує Офелія. Вона не вперше це чує.

Суреш і Берч нібито зосереджені на грі, але зараз вони занадто тихі, мабуть, прислухаються. Офелія дивується, наскільки цей страх стоїть за їхнім опором її присутності. Нікому не подобається думати, що в їхній розум, останній бастіон приватного життя, вторгнуться, навіть якщо це буде для їхнього ж блага.

«Він цього не робить. Не може, — твердо каже Офелія. «По суті, це та сама система, яку вам прописали б на Землі в одній із наших клінік, лише оновлена для мобільності та швидших результатів. Все, що він робить, це використовує спогади, які ви вибираєте самі, і ваші дані QuickQ, щоб відтворити сприятливе середовище для сну. Це воно. Хороший сон є основою для відновлення ERS, і ми сподіваємося показати, що, запровадивши здорову гігієну сну на початку місії, це також може працювати як профілактичний захід».

“Гаразд.” Ліана розтягує це слово, не надто переконана.

«Це допомагає нормалізувати ваші циркадні ритми, незалежно від того, чи є світло, — Офелія показує на двері шлюзу та вічно сірі сутінки зовні, — чи воно відсутнє, і намагається підказати ритм вашому тілу».

Незалежно від того, чи це тимчасова відмова від протеїнового тюбика, чи інтерес Ліани до системи iVR, Офелія відчуває себе більш енергійною. Вона нахиляється і хапає футляр.

«Чекайте, я створю для вас тимчасовий профіль, щоб ви могли його спробувати». Офелія витягує з футляра планшет. Вузькі гарнітури всередині, їх шість, блищать у верхньому світлі. «Подумайте про це як про кімнату очікування для сну. Ви збираєтеся відвідати її та повторно розслабитися, а потім ви заснете, як зазвичай. Або навіть легше, ніж зазвичай».

Дослідження показали, що сон у звичній обстановці покращує якість сну і зменшує стрес, що, зрештою, покращує спілкування та гармонію в екіпажі. І все це в поєднанні з регулярними консультаціями та ліками, якщо це необхідно, знижує ваші шанси на ERS. Не те, щоб вона зараз входила в деталі.

Офелія проводить Ліану через швидку версію стандартних запитань для пригадування з метою встановлення базових налаштувань. Зараз Офелія живе в її тісному офісі на роботі в кампусі Монтроуз, її безпечному місці. Або жила раніше, у всякому разі.

Потім Офелія повертається у реальність, вона демонструє гнучкість пов’язки, яка злегка облягає скроні, піднімаючись над переніссям. Це не стільки блокує зір, скільки забезпечує легке підключення до імпланта QuickQ і нагадує користувачеві, що він має зосереджуватися на зображеннях, які надає система, а не на фактичному оточенні.

«Закрийте очі», — заохочує Офелія.

Ліана робить це з набагато меншим ваганням, ніж Офелія, ймовірно, зробила би на її місці, і система активується з тихим, веселим щебетанням. Тоді Офелія чекає.

Через мить Ліана різко сідає, здивовано випрямляючи спину. «Ого».

Офелія посміхається.

“Це ланай у будинку моєї туту”, - каже Ліана трохи голосно. Гарнітура використовує ті самі шляхи зв’язку, що й її імплант QuickQ, тому все, що вона бачить і чує, переважає її поточне оточення. Її рука простягається, торкаючись чогось, чого там немає. “Ми з двоюрідними братами постійно ночували у мене. Я слухала океан”. Здивування перетворює її обличчя, розгладжуючи дитячі зморшки на лобі. “Виходять зорі. Я майже чекаю, що вона вийде і скаже нам заспокоїтися”. Вона різко озирається через плече.

«Система ще не може відтворювати людей», — попереджає її Офелія, підвищуючи голос, щоб відповідати голосу Ліани. Інакше, як знає Офелія з досвіду, її голос звучатиме надто схоже на шепіт вітру чи голос, що бурмотить удалині. «Це вимагає забагато обчислювальної потужності, і наш мозок все ще надто добре розпізнає штучний інтелект, коли йдеться про людей, яких ми знаємо».

«Це все одно було б дивно», — визнає Ліана. «Вона померла, коли мені було вісімнадцять».

Повільно напруга зникає з тіла Ліани, її плечі розслабляються, руки розтискаються.

Піднесення охоплює Офелію. Незалежно від того, як часто вона це бачить, перший крок у тому, щоб зробити когось цілісним, зробити когось кращим, завжди важкий. Ось для чого вона тут. Для чого вона живе. Недостатньо компенсувати все, немає розв’язання