Саймон Бекетт - Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт

Його супутник зняв кашкета, оголивши поголену руду щетину, яка прагнула перетворитися на класичну чоловічу лисину. Він був невисокий і худорлявий, схожий на марафонця, і мав такого видатного кадика, що, здавалося, той ось-ось проб’є шкіру.

Відколи вони ввійшли, він не зводив очей з Ґрейс. Тепер же перевів погляд на мене — найблідіші очі, які я коли-небудь бачив. Вони були начебто позбавлені кольору, невизначені, білки світилися з усіх боків райдужки, здавалося, він постійно витріщається. Я бачив, як він провів поглядом мою порожню тарілку. Його обличчям промайнуло щось подібне до гніву — й одразу зникло.

— Дякую, що подбали вчора про моє плече, — простягнув я йому руку. Долоня його була худа і кістлява, стискання у відповідь я не відчув.

— Радий був допомогти. — Голос із такого плюгавого тіла несподівано прогудів глибоко, вразивши, мов гуркіт грому. — Я так розумію, ви тут, щоб оглянути знайдене тіло.

— Можете навіть не пробувати його про це розпитувати, — одразу ж втрутився Стракан. — Мене вже одного разу вдарили по руках, коли я намагався.

Кемерон, схоже, поради не оцінив.

— Як плече? — запитав він без жодного інтересу.

— Краще, ніж було.

Він кивнув. Якимось робом його обличчя поєднувало самовдоволеність і нудьгу.

— Вам пощастило. Потрібно буде зробити рентген, коли повернетеся на велику землю, але я не думаю, що зв’язки серйозно пошкоджені.

Слова пролунали так, ніби я муситиму звинувачу­вати лише себе, якщо зв’язки таки розірвалися. Він опустив руку в кишеню, витяг маленьку пляшечку з таблетками й поставив на стіл.

— Це ібупрофен. Протизапальний засіб. Можливо, він вам зараз не знадобиться, але стане в пригоді, коли закінчиться дія заспокійливого.

— Заспокійливого?

— Ви пручалися, м’язи плеча стиснув спазм, тому я ввів вам дозу, щоб ви трохи заспокоїлися.

Це пояснювало, чому я не пам’ятав, як він обробляв моє плече. І чому проспав більшу частину дня.

— Що це було? — запитав я.

— Не хвилюйтеся, я маю ліцензію, всі ліки рецептурні.

Він глянув на Ґрейс із напівусмішкою, яка, мені здалося, була задумана як самопринизлива, але вийшла самовдоволена. Він не пропонував оглянути моє плече, тож мені закралася думка, що я не був справжньою причиною його візиту.

— Усе одно я хотів би знати, що це було, — наполіг я.

Я не хотів здаватися грубим, але відколи мене ледь не вбили умисно завеликою дозою діаморфіну, я з особливою пересторогою ставився до наркотичних ін’єкцій, не знаючи, що то за препарат. Крім того, зверхня манера Кемерона почала мене дратувати. Здається, він уперше по-справжньому помітив мою присутність. Погляд, який він кинув на мене, привітним не був.

— Якщо вам так кортить знати, я ввів десять міліграмів діазепаму й місцево знеболив новокаїном. Потім зробив укол кортизону, щоб зменшити запалення. — Він знову зверхньо подивився на мене. — Схвалюєте?

Стракан задоволено прислухався.

— Брюсе, я вам хіба не казав, що Девід колись працював терапевтом?

Вочевидь не казав. Кемерон почервонів, а я пошкодував, що тиснув на нього. Я не мав на меті присоромити його. До того ж звідки Стракан довідався? Не те щоб я робив із цього якусь таємницю, але мені не дуже подобається, коли малознайомі люди достеменно вивчають моє минуле.

Господар вибачливо мені всміхнувся:

— Я трохи порився в інтернеті. Сподіваюся, ви не заперечуєте, але я від природи допитливий, коли йдеться про все, що так чи інакше впливає на Руну. А це публічна інформація.

Він мав рацію, але це не означало, що мені сподобалося, що він копирсався в моїй біографії. І все ж минулого вечора він забрав мене до свого будинку. Припускаю, він мав право виявити певну цікавість.

— Я показував Брюсу, де будуть дамби для мого нового проєкту. Перша рибна ферма Руни, — продовжив Стракан. — Атлантична тріска. Органічна, екологічно чиста й створить принаймні шість робочих місць. Більше, якщо справа піде. — Він палав майже хлоп’ячим ентузіазмом. — Це може стати справжнім поштовхом для економіки острова. Я планую почати навесні.

Ґрейс тим часом виймала кістки з курки, нарізаючи м’ясо з відпрацьованою легкістю кухаря.

— Я все ще не впевнена, що хочу мати рибну ферму під своїм садом.

— Люба, я вже казав тобі, на острові більше немає місця, де б було достатньо затишно. І все одно біля підніжжя саду в нас море. Там повно риби.

— Так, але то просто зайди. А будуть постійні мешканці.

Кемерон зрадливо засміявся. Я побачив спалах роздратування на обличчі Стракана, а потім із коридору долинув стукіт дверного молотка.

— Сьогодні ми щось надто популярні, — сказала Ґрейс. Вона потягнулася по рушник, щоб витерти руки, але Стракан уже виходив.

— Я відчиню.

— Може, це хтось із ваших друзів-поліціянтів, — сказала вона мені, коли з холу долинули голоси.

Я на це сподівався. Але замість Дункана чи Фрейзера на буксирі в Стракана виявилася Меґґі Кесіді.

— Тільки гляньте, хто до нас завітав, — мовив він із ледь помітною іронією. — Ти знайома з Меґґі, онукою Роуз Кесіді, правда, Ґрейс?

— Звичайно, — усміхнулася Ґрейс. — Як почувається ваша бабуся?

— О, потроху брикає, дякую. Привіт, Брюсе, — сказала Меґґі, неохоче кивнувши у відповідь. Вона повернулася до мене з усмішкою. — Приємно бачити, що ви досі цілий, докторе Гантер. Я чула про вашу пригоду минулої ночі. Про вас говорили в барі.

«Б’юся об заклад», — сумно подумав я.

— То що привело вас сюди, Меґґі? — запитав Стракан. — Сподіваєтеся на ексклюзивне інтерв’ю з доктором Гантером?

— Насправді я хотіла побачити вас. І, звісно, місіс Стракан теж, — промуркотіла Меґґі. Вона дивилася на нього відвертим відкритим поглядом, просто зразок щирості. — Я б хотіла написати про вас репортаж для «Льюїс ґезетт». Оскільки Руна зараз у новинах, це ідеальний момент. Ми можемо поговорити про те, що ви зробили для острова, додамо кілька фото, на яких ви обоє вдома. Це буде чудова промоція.

Гарний настрій Стракана випаровувався:

— Вибачте. Я погано виходжу на фото.

— Ой, ну ж бо, любий, — вмовляла Ґрейс. — Гарна думка!

Пролунав басовитий голос Кемерона:

— Так, я думаю, що це чудова ідея, Майкле. Я впевнений, що Ґрейс дуже фотогенічна, навіть якщо ти не такий. І для рибної ферми гарна реклама.

— Правильно, — сказала Меґґі, намагаючись кувати залізо, поки гаряче. Вона обдарувала Стракана осяйною усмішкою. — І я закладаюся, ви