Тома Глубокова - Одруження наосліп, Тома Глубокова

11

Олена

Віт вразив мене. Я ніколи не бачила такого ніжного, ласкавого, проникливого. Каблучка була гарною, а його слова досі лунають у моїй голові, і я, нарешті, щаслива.

А Настя мені одразу сподобалася: така весела, така сильна, стійка. І Ірка така сама, як мама і дядько. І вона мене запитала про те, чого я не хотіла торкатися. Моя болюча тема, бо я люблю дітей. Завжди хотіла своїх, двох або трьох. Через це я і розплакалася, як дурепа, перед Віталіком, але не хотіла розповідати справжню причину. Навіщо? Будувати мрії я не хочу, бо вони нереальні. Не збудуться.

"А чому в тебе немає доньки, як у моєї мами?"

Наряджали ми ялинку всі разом, Ірка бігала навколо, вішаючи цукерки та іграшки на пухнасті зелені гілки. Я і Настя, як справжні практичні жінки, постелили під справжньою ялиною простирадло, щоб голки не розносилися по всій квартирі, а Ірочка надала вигляд снігу з білосніжного простирадла за допомогою блискучого "дощика".

Віт вішав іграшки високо, а потім підняв Іру, щоб вона поставила зірку на маківку. Потім вони разом увімкнули зірочку і гірлянду, і ялинка засвітилася різними вогниками, а іграшки стали чарівними. Мене притягли до чоловічого тіла за талію, Іра плескала в долоні, а Настя посміхалася і дивилася на гарну ялинку.

І таку чарівну мить перервав наполегливий дзвінок у двері. Ірка побігла відчиняти, а ми втрьох пішли до дверей.

У передпокій увійшов чоловік, на якому вже висіла Іра, радісно сміючись. Настя невдоволено промовила:

- Що ти тут забув? Я все пояснила.

- Ні, мила, не пояснила. Віталію, здоров, - чоловіки потиснули руки, гість перевів погляд на мене. Запитально підняв брову.

- Олена, - посміхнулася я.

- Приємно. Сашко, батько цієї красуні й чоловік Насті, - усміхнувся хлопець, притискаючи доньку до себе. - Поїхали додому, Насть.

- Ні. Ти не приділяєш мені уваги, Ірі теж, - по-дитячому ображено сказала Настя.

- Саш, святкуйте з нами, все одно ціла квартира порожня, - запропонував Віт, гостинно запрошуючи всередину. - І поговоріть у кімнаті.

Він забрав дівчинку в Саші й повів нас до красивої ялинки у вітальню.

Іра зітхнула і на підлозі стала грати в ляльки, розташувавшись біля ялинки.

- Як часто Настя ось така? - пошепки запитала я.

- Майже завжди. Вони, напевно, вже миряться, тож не переймайся, - відповіли мені також пошепки, проводячи губами по шиї.

- Просто цікаво дивитися на них. Як діти, - промовила я, намотуючи пасмо свого волосся на палець.

- Усі ми діти, коли закохуємося, - неоднозначно усміхнувся Віт, піднявши мою голову за підборіддя двома пальцями та дивлячись на мене. Я поцілувала його, але довго це не тривало.

- Не розбещуйте дитину, - вже весело сказала Настя, а Ірка посміхнулася, чим стала дуже схожа на маму.

- Та годі, я вже доросла!

Саша і Віт засміялися. Настя сіла поруч зі мною з іншого боку від Віта, а Саша розташувався на підлозі, де сиділа його донька, і почав гратися разом із нею.

А мої губи знову поцілували, повернувши моє обличчя вправо.

Тридцять першого грудня ми півдня проспали, але потім я і Настя встали та, не змовляючись, взялися за приготування святкових страв. Спрацювалися ми швидко, розговорилися теж, тому на кухні одразу стало веселіше.

- Ну а потім він приїхав до мене, спочатку страшенно злий, потім одразу став добрим, побачивши, в якому я стані. Зібрав речі й ось я тут, - закінчила я розповідь про те, як ми познайомилися з Вітом. - А в тебе що? - запитала я, нарізаючи продукти в олів'є.

- У нас усе банально. Зі школи дружимо, в університеті став залицятися до мене, так і бігали п'ять років один за одним. А потім освідчився, я, не роздумуючи, погодилася, тим паче вже була вагітна Ірочкою. Учора попросив другу дитину, а краще двійню, щоб карапузики бігали скрізь, а його "татом" називали. А я тільки з Іркою була, безсонними ночами біля ліжечка сиділа і боялася поворухнутися. Сашко допомагав, та й допоможе. Він кохає мене, як і я його.

- Ти щаслива? Ну з дитиною, з чоловіком?

- Та ти що? Це ж сонечка мої! Ірка, он, просто суперська, просто миленька-чарівненька. Сашко мій терпить усі мої викидони, кохає і терпить. Примчав сюди з подарунками, знаючи, що я не поїду від брата. Перестрахувався. А ти до чого? - запитала Настя, уже натираючи сир над картоплею з рибою.

- Просто цікаво, - усміхнулася я.

Чому мені так складно жити?

Чоловіки прокинулися раніше за Іру, але дрібна за кілька хвилин прибігла на кухню на смачний запах їжі. Віт швидко, але ніжно поцілував мене, а я відірвалася від його губ і сунула йому в рот бутерброд. Хлопець посміхнувся і почав жувати його, відкусивши майже половину.

- Сьогодні ми будемо ситі й задоволені, - зробив висновок Сашко, саджаючи до себе на коліна сонну доньку.

- Хочу цукерочок, - стала одразу тягнутися до ласощів Ірка, але Сашко прибрав її ручку, взявши за кисть, і поклав на її коліно.

- Не можна, зайчику. Зубки боліти будуть, - усміхнулася Настя, накладаючи в тарілки картоплі та м'яса.

Іра примхливо надула губки й одразу ж засміялася: Саша залоскотав її.

Цілий день ми готувалися до свята, потім я пішла прийняти душ, а потім у спальні одягла синю сукню з неглибоким декольте і, спеціально для Віта, улюблені панчохи, які, я навіть не сумніваюся, будуть розірвані.

- Ти хочеш, щоб я зірвався просто при дитині? - почулося в мене за спиною, а з інтонації я зрозуміла, що він усміхається.

- Ні, але паранджі в мене немає, - усміхнулася я, трохи нахилившись і одягаючи сережки.

Віт шумно видихнув, і я відчула його руку, яка погладжувала мою спину. Потім перемістилася мені на живіт, він підняв мене і притиснув до себе, гладячи талію і цілуючи шию.

- Ти зводиш мене з розуму, - прошепотіли мені на вухо, обпалюючи своїм диханням. - Може, вони самі святкуватимуть Новий рік?

- Думай що кажеш, любий, - схоже, мене зараз змусять забути про все. - Але...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍