Єва Щер - Помста Кривднику , Єва Щер

Вийшовши з провулка, я змішалася з нечисленним потоком людей, що починав наповнювати вулиці. Кожен крок віддаляв мене від місця злочину, і з кожним кроком мої думки ставали більш впорядкованими. Я намагалася тримати голову високо, не показуючи на собі ніяких ознак страху чи напруги. Навіть коли один із перехожих випадково штовхнув мене плечем, я не дозволила собі показати, наскільки близько я була до краю.Центральний ринок уже був відкритий, і я змішалася з натовпом покупців, що переходили від прилавка до прилавка, вибираючи продукти. Запахи спецій, свіжих овочів та солодких фруктів наповнювали повітря, і я на мить забула про все, поринувши в цю звичну, повсякденну метушню. Я купила хліб, сир та кілька яблук, акуратно складаючи їх у сумку.

Та навіть у цій мирній атмосфері я не могла повністю позбутися відчуття тривоги. Мої думки поверталися до того, що сталося в провулку. Що я зробила? І чи правильний це був вибір? Я переконувала себе, що вбивство було необхідним для виживання. Але частина мене не могла позбутися думки, що це було більше, ніж просто самозахист. Це був акт насилля, що виник з глибини моєї душі, місця, яке я раніше навіть не усвідомлювала.

Після того, як я придбала все необхідне, я почала повільно повертатися назад до готелю. На душі було важко, ніби невидимий тягар гнітив мене зсередини. Сумніви та страх змішувалися всередині мене, як темні хмари, що збиралися на горизонті.

З кожним кроком назад до готелю я відчувала, як серце калатає сильніше. Здавалося, що воно ось-ось вирветься з грудей, наповнюючи мене панікою. "Якщо Каре запитає, де я була, що я скажу? Що робила?" — ці думки невпинно кружляли в моїй голові.

Готель виглядав так само спокійно, як і вранці, коли я залишала його, але тепер він здавався мені місцем, де кожен погляд був спрямований прямо на мене, кожна тінь — укриттям для таємниці, яку я щойно створила. Вже піднімаючись по сходах, я зробила ще один глибокий вдих, намагаючись зібратися з думками.

Зупинившись перед дверима нашого номера, я витягнула ключ і на мить затримала руку на замку, немовби важила рішення, яке ще не прийняла. Але я знала, що від цього не втекти. Відчинивши двері, я зайшла всередину, і одразу відчула знайомий запах, що нагадав мені про безпеку, яку я завжди відчувала поряд із Каре.

Каре сидів біля вікна, спостерігаючи за вулицею. Його погляд був відвернутим, і я на мить замислилася, чи помітив він мій прихід. Проте, як тільки я зачинила двері, він обернувся до мене, і його очі зустріли мої. В його погляді не було підозри чи осуду, але в мене все одно закралась тривога.

— Ти вже повернулася, — сказав він, його голос був спокійним, але з нотками цікавості. — Як пройшла прогулянка?

Я змусила себе усміхнутися, хоча в грудях усе стискалося від напруги.

— Добре, — відповіла я, намагаючись говорити якомога природніше. — Я купила їжі, як і планувала.

Я поклала сумку з продуктами на стіл, уникаючи прямого зорового контакту. Мені здавалося, що, якщо він уважніше подивиться, він зможе побачити те, що я намагалася приховати. Але Каре просто встав з місця і підійшов до мене.

— Ти виглядаєш трохи втомленою, — він простягнув руку, щоб погладити мене по волоссю. Його дотик був ніжним, але я здригнулася, відчувши, як гострі кути провулка і кров на моїх руках пронизують мене, немов ударом. Він миттєво відсмикнув руку, занепокоєний моєю реакцією.

— Макі, що сталося? — його голос став серйознішим, і в очах з'явився тривожний блиск.

Я зустріла його погляд, намагаючись приховати біль, який вирвався назовні. Відповісти було важче, ніж я очікувала. Глибокий страх викривання перекривав усі інші думки, але водночас я знала, що більше не можу тримати це в собі.

— Я... — почала я, але слова застрягли в горлі. Я дивилася в його очі, і все, що я могла відчути, було нерозривне відчуття вини.

Врешті-решт, я лише заплющила очі й сховала обличчя в його грудях, ховаючи сльози, що погрожували вирватися. Його обійми були теплими і ніжними, і я відчула, як він обережно гладить мене по спині, заспокоюючи.

— Все добре, Макі, — прошепотів він, не запитуючи більше. — Ми розберемося з усім, що б це не було.

Його слова принесли невелике полегшення, але глибоко в душі я знала, що розібратися з цим буде не так просто. Каре міг бути підтримкою, але в цьому жорстокому світі я мусила навчитися захищати себе самостійно — і не тільки фізично, але й емоційно.

День повільно тягнувся вперед. Ми мовчки розділили їжу, але я відчувала, що Каре продовжує стежити за мною, мовби намагаючись розгадати мої думки. Я теж мовчала, намагаючись обмежитися короткими відповідями та уникати будь-яких подробиць про те, що сталося.

—Іскорка, все буде добре, не хвилюйся. Зараз ми зберемо речі та вирушимо на пошуки Наміда. Відчуваю, що нас чекає щось дуже несподіване. —каже він з тривогою у голосі.

—Я також, в мене відчуття, що Намід встиг кудись встрягти. Нам потрібно діяти швидше.

Я відчула, як моє серце почало битися трохи швидше. Я так хвилююся за братика. Він завжди був для мене найближчим. Лише йому я розповідала, як пройшов день, чи ніхто мене не ображав. А він слухав, пропонував вирішення моїх проблем і просто завжди був поряд!Я неймовірно вдячна йому за все. І серце болісно стискається лише від думки, що з ним щось може трапитися.