Лана Вернік - Межі пристойності, Лана Вернік

— Що “будь ласка”, Жанно? Як там звучав твій улюблений тост? За шалене кохання, з несамовитими пестощами, до нестями, без прикрих наслідків? Так, якщо не помиляюсь?

— Так… — ледь вимовила руденька.

— Ти пам’ятаєш, що я тобі тоді сказав, а ти обурилася?

Жанна мовчки кивнула. Це було ще у квартирі Артура на Лук’янівці, після останньої операції Злати. Вони з Артемом приїхали провідати їх, привезли пиво, і Жанна проголосила цей тост. Артуру тост дуже не сподобався і він відмовився його підтримати. Жанна здивувалася, а він сказав, що якщо кохання шалене і до нестями, то прикрих наслідків не може бути взагалі. Якщо вони є, то все вищеперераховане відноситься не до однієї людини, а до різних людей, і пити за це він не буде, бо це зрада. До кохання це не має жодного стосунку. І найгірше, що взагалі може бути — це приховати свій прикрий наслідок від того, хто тебе шалено кохає… Жанна тоді обурилась і казала, що це — просто жартівливий тост, і в нього проблеми з почуттям гумору. На що Артур їй відповів, що з гумором у нього все добре, а в кожному жарті лише частина жарту… І він би не хотів, щоб щось подібне трапилося з кимось із його близьких… Як у воду дивився.

— Я тебе ненавиджу… — повільно промовила Жанна.

— Мені байдуже, — відмахнувся Артур і, не відводячи від неї погляду, дістав телефон, набрав брата. Було ще не дуже пізно, лише одинадцята вечора.

Артем дуже болісно сприйняв новину про те, що Жанна завагітніла від іншого. Вона кричала, що він першим почав її зраджувати з іншими жінками — Артем не заперечував. Так, були інші жінки, але роль матері своїх дітей він тримав для неї і чекав, коли лікування дасть результат. А тепер — він вітає її зі здійсненням мрії, адже вона так хотіла дітей, бажає щастя і сподівається, що до його повернення вона забере свої речі з квартири...

Почуте боляче обпекло. Можливо, Артем би пішов у запій, якби ця ситуація трапилась у інший час, але при такій ситуації, коли країна, в якій виріс, розліталася на шматки, він не міг собі дозволити жаліти себе. Наближався сумнозвісний “референдум”, Крим був окупований “зеленими чоловічками”, майбутній перебіг подій видавався йому очевидним. Він не мав особливих ілюзій про подальший розвиток подій і чесне волевиявлення. Крим заберуть. Мирно чи ні — точно не знав, намагався переконати родини одногрупників, що “як раніше” — не буде. Тим, хто погодився, допомагав переїжджати на материкову частину України...

Пізніше, не маючи можливості піти в армію через скалічену руку, став волонтером. Доставляв вантажі на “передок”, потрапляв під обстріли, отримував поранення, заліковував рани і знову повертався. Своєю поведінкою він нагадував Артура, після звістки про смерть Злати. От тільки серце Артема випікала не втрата, а зрада… Прикрий наслідок якої — дитина від іншого.

Жанна не хотіла дітей від іншого, вона хотіла мати дитину від Артема, щоб прив’язати його до себе і залишитись у столиці. Після повернення з Києва, вона поговорить з Яріком, відповідь буде цілком очікуваною: ще одна дитина була йому не потрібна. Повертаючись після зустрічі з ним вона,сумна і задумлива, вийде на перехід без світлофора, де її зіб’є машина. Від удару у неї буде струс мозку, перелом руки і трапиться викидень. Вона нібито і не хотіла цієї дитини, і думала про аборт, але викидень став для неї важкою втратою. У Жанни буде тривала депресія, і Раїса буде звинувачувати у всьому Артема, тому що він “залишив її дівчинку” і “загрався у війну”. Буде дзвонити Златі, виказуючи своє невдоволення станом доньки, і вимагати, щоб Артем повернувся і вибачився за свою байдужість, адже Жанна втратила “їхнє дитя”. Ставало зрозуміло, що матір ще нічого не знає, тому Злата розмито відповідала тьоті Раї і часто скидала її виклики. Жанна потім розповість матері всю правду, і та припинить свої дзвінки.

Паскаль, Олівер і Іварс, стежачи за подіями в Україні, неодноразово будуть пропонувати Артуру допомогти з переїздом до Голландії, Данії і Швеції відповідно, але, незважаючи на їхню наполегливість та багаторазові пропозиції, Артур і Злата відмовлялись.

Коли почався призов, Артур, як і багато хто з його одногрупників, отримав повістку. Медкомісія визнала його непридатним до військової служби, колишня його зустріч з машиною, постріл Гори і нещодавня пневмонія не минули безслідно для його тіла. Непридатний... Ромен (колись, у старших класах, дуркував з братом з ножами і той, випадково, порізав йому шию, пошкодивши сонну артерію — ледь не стік кров’ю, вчасно приїхала швидка. Бажаючи врятувати брата сказав, що зробив це сам, через дівчину, був госпіталізований, визнаний психічно неврівноваженим і виключений з військового обліку) і Люсьєн (завжди мав дуже поганий зір, був знятий з військового обліку одразу ж після школи) теж залишаться в місті, а інші хлопці підуть…

Артур залучить всіх своїх знайомих в Європі, котрі будуть скуповувати камуфляж, берці й бронежилети та передавати все це на фронт.

Обіцяного швидкого завершення АТО не сталося...

Тоха і Паша загинуть в Іловайському котлі. Міха потрапить у полон, де помре від поранень, принаймні, хотілося думати, що від поранень, а не катувань. Його матір поїде за тілом сина і викупить його, щоб по-людськи поховати у рідному містечку недалеко від Києва. Сашко загине від кулі снайпера через два роки від початку війни. Постріл в живіт, під час укріплення бліндажа.

Денис втратить ліву ногу до коліна, під час обстрілу їхнього розташування “Градами” і Еріка забере його зі шпиталю у дім діда Петра. Дівчина приїде вчасно, бо думки про марність і безцільність його життя вже починали приходити до нього в голову. Еріка його виходить і сама запропонує Денису одружитися. Він був приголомшений і зворушений такою пропозицією від дівчини. Довго вагався. Не був певен, що це все не через жалість до каліки, але Еріка змогла його переконати, що це не так, і вона його кохає. Його колишня, Анжела, вийде заміж, але не припинить своїх претензій до Дениса. Ще судяться.