Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Межі пристойності, Лана Вернік 📚 - Українською

Лана Вернік - Межі пристойності, Лана Вернік

110
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Межі пристойності" автора Лана Вернік. Жанр книги: Сучасна проза.
Книга «Межі пристойності, Лана Вернік» була написана автором - Лана Вернік. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Межі пристойності, Лана Вернік" в соціальних мережах: 
Ця історія трапилася не так давно, в Україні. Коли я її почула, то перше, що подумалося — ТАК НЕ БУВАЄ! У героїв складні долі, неоднозначне оточення, котре вимагає дотримання певних правил, щоб бути ПРИСТОЙНИМИ ЛЮДЬМИ. От тільки, часто ми не помічаємо різниці між "БУТИ" і "ЗДАВАТИСЯ". Поспілкувавшись більше з оповідачем я зрозуміла, що хочу записати цю історію. ІМЕНА і МІСЦЯ подій ЗМІНЕНО. Книга БЕЗКОШТОВНА, але ви можете подякувати автору вподобайкою =)

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 261
Перейти на сторінку:
✾ 1 ✾

Київ. Червень, 2006 рік.

Світало. Високий гарний брюнет з коротким полубоксом застібнув шкіряну куртку і сперся на білий Opel Omega, припаркований біля під'їзду. Він сонно оглянув двір, зітхнув і закурив. Видихнув струмінь диму в ранкове прохолодне повітря і простежив, як той розчинився, опускаючись долу. Задерши голову, брюнет поглянув на небо. Квадрат, що виднівся крізь периметр багатоповерхівок, затягнутий хмарами — буде дощ.

З під'їзду вибіг високий худорлявий блондин. Він оминав калюжі, на ходу піднімаючи комір джинсової куртки.

— Артурe, бро, дякую, що виручив, — привітався, потиснувши руку.— Вибач мені, вибач, що напружую, з тачками реально накладка вийшла: i баті треба у відрядження, і Танька з конкурсу прилітає..

— Привіт. Та без проблем. Сідай, будемо сунути, щоб до прильоту встигнути. Раптом буде без запізнень, хоча, сумніваюсь.

— Так. Погодка ще та…

Місто ще не прокинулося, машин було мало. Без будь яких перешкод і затримок виїхали на Бориспільську трасу.

— І що там мала? Як зіграла?— запитав Артур, потираючи очі.

— Не повіриш — перше місце. А що ти очі треш? Не виспався?

— Та…

— Хтось заважав?

— Ніхто не заважав, не до того було. Термінова робота, всім на позавчора треба… — похитав головою брюнет, — але Жеко, перше місце — це ж круто!

— Круто, але гран-прі — навчання в Італії… І — мимо...

— А хто взяв гран-прі?

— Там теж з України дівчина, з Житомира чи передмістя. Я думав, що Танька засмутиться, але каже, що Злата — молодець, заслужила.

— Злата? Дивне ім'я, не чув, — труснув головою, проганяючи втому.

— Не чув, чи ще не мав? — Жека заржав.

— Ну, якщо ти так ставиш питання — ні те, ні інше.

— Слов'янське ім'я, типу, наче й не рідкісне. Співачка з таким іменем є,— Жека посміхнувся.

— Попсу не слухаю. І мені ніхто ще з таким іменем не траплявся.

— То ти не там лазиш, не на ту здобич полюєш.

— Можливо, але моя здобич мене цілком влаштовує, — хижо посміхнувся брюнет.

— Блін, Артуре, все ж таки ти — везунчик...

— Я везунчик?— Артур здивувався.

— Ну, так. У тебе всі умови! Маєш квартиру, машину, води-вози діво́к коли і скільки хочеш, у мене такого нема.

— Ще буде.

— Ага. Дожити б.

— Куди ти подінешся?

— Ой, не знаю…

— Все в цьому житті крутиться навколо сексу. Хочеш його мати — створи умови.

— Та у мене якось поки виходить лише підночовувати, — Жека засміявся.

— Варіант. Але на своїй території — свої правила. І мені впадло вранці йти, особливо до приходу “когось-там”. Це ранок, хочеться ще відпочити, а тебе женуть… Ні, хай краще йде сама — я вдома, я сплю, — Артур посміхнувся і скосив погляд на друга. — Але ж у твоєї Зої нібито є квартира?

— Є… — Жека видихнув.

— То які проблеми?

— Полігамність. Нема до неї хімії, тягне на інших, хочу різноманітності.

— Ну, ця різноманітність — відносна. Як каже мій дід: “У всіх все однаково. Ще жодної не зустрів, щоб було впоперек”.

Жека заржав.

— От дід у тебе кінь!— Сказав він врешті, вгамувавши сміх і витираючи сльози.— Таке сказати — треба запам'ятати!

— Так, і керуючись цим виразом, “наліво” від дружини ніколи не ходив.

— Та ну?

— Я йому вірю. Інакше б роздавав поради — “як ходити наліво і при цьому не спалитися”.

— Так… Давай не будемо про одруження.

— Зрозумів, дістає тебе ця тема... Повернемось до Тетяни. Що, вона прямо так і сказала, що інша діваха заслужила?

— Ти уявляєш?!! Ми вдома теж так трохи прифігіли: НАША Танька визнала когось КРАЩИМ за себе! Але — факт. Визнала.

— І тепер вчитися в Італію поїде та інша дівчина,— констатував Артур.

— Так, восени.

— Скрипальки… От віолончелістки — ото тема, — засміявся Артур, намагаючись продемонструвати позу, наскільки це було можливо, сидячи за кермом,— ото правильний інструмент.

— Правильний!— підтримав Жека і салон знову наповнився сміхом.

 

Поставивши машину на платну парковку, запалили по цигарці і пішли в напрямку будівлі аеропорту — глянути табло. Літак затримувався на годину.

— Може кави?— запитав Артур.— Спати хочу, очі злипаються.

— Дорого в аеропорту каву пити, — Жека поморщився.— я зараз трохи не при баблі.

— Я пригощаю. Пішли. Запрацювався, майже не спав, кава мені зараз життєво необхідна.

— Пам'ятаю, програмісти працюють на каві.

— Саме так.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 261
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межі пристойності, Лана Вернік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Межі пристойності, Лана Вернік"