Лана Вернік - Межі пристойності, Лана Вернік

— Кодив?

— Та щось так пішло — сам не очікував.

Взявши подвійне еспресо, Артур наполіг піти на перекур на вулицю. Пустився дощ. Дрібний, потім дужчий.

— Мерзенна погода. — Жека викинув недопалок в урну.

— А я люблю дощ,— Артур поглянув на сірі тяжкі хмари і прикрив карі очі, підставляючи лице дрібним краплям, котрі зрідка залітали під навіс.

— Що в ньому можна любити?

— Не знаю. Просто люблю мокнути під дощем, особливо — якщо гроза. Стоїш такий під потоками води, весь мокрий і...

— Стоїть —то добре, а мокро має бути в іншому місці, — забурчав Жека, витягаючи наступну цигарку.

Артур засміявся.

— Ти чому такий сердитий? Колися давай, що там за проблеми з Зоєю, крім твоєї полігамії?

— Не те щоб проблеми... Просто якось вона забагато почала говорити про майбутнє. Блін, мені буде лише 24 роки, я гуляти ще хочу, по клубам тусити, дівок трахати і бухати до ранку, а не сидіти на диванчику і дивитися якийсь слинявий фільм.

— Ну, значить, щось у вас “не тойво”.

— Зоя, звісно — класна дівчина, симпатична, смачно готує, в ліжку з нею — добре, але… якось все — швидко, далося легко… але… два місяці і стало нецікаво, якось так. Може, якби нам зустрітися пізніше, років так через п'ять — сім, коли вже награюся… не знаю. Нема вогника, ти розумієш про що я?

Жека затягнувся цигаркою. Він не міг поговорити про це з батьком: той не зрозуміє. Інше покоління, у нього з мамою було не так. Побралися студентами. Перше кохання — і на все життя. У Жеки вже мав бути цілий гарем, якби зібрати всіх колишніх. І спинитися на Зої лише через її квартиру — не хотів.

Артура знав зі школи, вони дружили, були просто як брати. Такі різні характерами, темпераментами, зовнішністю і захопленням. Блондин і брюнет, але однакової статури: високі і жилаві. Артур відвідував спортзал, щоб компенсувати сидячу роботу і виглядав спортивніше за Жеку.

Вступили після школи вони в різні виші. Жека — в КІСІ, Артур — у КПІ. Зустрічалися відтоді рідше, у кожного додалися свої нові знайомства, інші кола спілкування. Артур з другого курсу вже був впольований хедхантером і працював програмістом у блатній конторі, часто їздив за кордон, заробляв нормальні гроші, але не зазнався. За необхідності (Жека знав це і користувався) Артур завжди з готовністю підставляв плече і допомагав, виручав як міг. Так було не один раз. Коли допомагав грошима, коли — знайомствами, а коли просто разом йшли “бухати”. Сьогодні, коли потрібно було зустріти сестру рано-вранці з літака, а батько поїхав у відрядження на їхньому родинному авто, Артур не відмовився і допоміг.

З ним завжди можна було поговорити на будь-яку тему, спитати і отримати адекватну пораду, або пропозицію випити, що теж прирівнювалося до адекватної поради в особливо скрутних ситуаціях.

— Я не знаю, що тобі сказати… — Артур видихнув дим. — В мене ще не було такого, щоб пройшла іскра. Симпатичні дівчата були, але на даному етапі мого життя мене цікавить лише секс, — він посміхнувся своєю фірмовою посмішкою з лукавими вогниками. Цю посмішку навіть мама Євгена називала "чарівно небезпечною" і просила не посміхатися так при ній.

— Що, справді? Ніколи?

— Ні разу, — Артур посміхнувся і затягнувся.

— Непорядок….

— Навпаки. Так простіше. Побачив — захотів — отримав. Без зобов'язань і обіцянок. Just sex. (Тільки секс)

— Значить, ще не напоровся на потрібну.

— Жеко, ти мені друг? Що ти таке говориш?

— Хочу побачити твої муки, а то всі страждають, а в тебе така пика задоволена, що так і хочеться стерти з неї цю твою фірмову посмішку, — засміявся Євген.

— Я не хочу зараз жодних стосунків. Ще зарано. Кошу бабло.

— І баб… Ех...

— А Зоя твоя видається домашньою і спокійною, така собі хранителька сімейного вогнища. Минулого разу ти виглядав таким задоволеним, що я подумав…

— “Лікарю, ми його втрачаємо?”— Жека засміявся.

— Ну, щось типу того.

— Були думки, але нема впевненості. І інструкції, як діяти, теж нема.

— Треба звертатися до древніх, — Артур багатозначно підняв вказівний палець. — Мій батько і дід…

— А-ха-ха, древні, — знову заржав Жека.

— Батько не дуже, а от дід — так. Між іншим, більше п'ятдесяти років у щасливому шлюбі — це тобі не “хухри-мухри”.

— Ну окей, і що там древні кажуть?

— Кажуть: “Запитай у себе, чи готовий ти терпіти цю жінку біля себе, і чи готовий ти заради неї прагнути більшого, якщо ні — йди далі”.

— І твій батько — теж?— перепитав здивовано.

— І мій батько теж.

— Це не суперечить його теперішній вірі?

— Не знаю. Але вже в контексті віри він часто любить повторювати теорію про тістечко й сухар.

— Який сухар?

— Ну, типу, Бог приготував для кожного з нас свою людину: ідеальну пару, таке собі особливе кремове тістечко, а Сатана користується людськими слабкостями і намагається підсунути сухар.