Лана Вернік - Межі пристойності, Лана Вернік

Злата повідомила Жанну, про те, що трапилося. Руденька бідкалася, казала, що їй так шкода Артема, але приїхати відмовилася, бо боялася, що її “заарештують”. Злата не розуміла подругу. Вона б ніколи нікуди не поїхала від коханого, якщо вже з того починати, а якби дізналася, що з ним щось трапилося, а вона не поруч, то не те, що приїхала — пішки б прийшла… Причина такої поведінки Жанни відкриється зовсім скоро: повернувшись у Житомир, вона почала бачитись зі своїм колишнім хлопцем, котрий на той момент був вже одруженим, і… завагітніла від нього.

Спочатку вона просто насолоджувалася свободою. Про свою вагітність Жанна навіть не підозрювала до кінця лютого, вважаючи, що лікування ще не допомогло, а коли зрозуміла, що вагітна, то відразу ж вирішила повернутися в Київ, проте Артема не застала, бо він поїхав до свого одногрупника в Крим, ранком того ж дня. Розминулися. “Сюрприз” не вдався. Жанна сподівалася, що термін ще малий і, бажаючи уточнити, зробила УЗД, котре показало близько 10-11 тижнів... Завагітніла вона в другій половині грудня, при першій зустрічі з Яріком, і видати це дитя за дитину Артема ставало нереально… Починався березень.

Жанна попросилася до Злати в гості, і одного вечора, коли Артур з дітьми пішов спати, вона вмовила Злату посидіти з нею потеревенити. Злата заварила чай, і вони сіли біля каміна. Жанна вирішила розповісти подрузі про свої негаразди. Вона плакала і заламувала руки, сидячи біля каміна. Казала, що це несправедливо, що це мала бути дитина Артема, а не Яріка. Як же так і чому так вийшло? Що не мала їхати від Артема, не мала слухати матір, адже ніякої небезпеки, як виявляється, у Києві не було, якщо ти не був безпосередньо в епіцентрі подій... І що тепер вона не знає, що їй робити… Адже після цього Артем не захоче бути з нею.

Нависла мовчанка і несподівано Жанна заявила, що зробить аборт і нічого йому не скаже, так ніхто нічого не дізнається, все буде, як раніше, і щоб подруга мовчала, тому що це єдиний вірний вихід у ситуації, що склалася.

Злата була шокована такими планами подруги. Вона кліпала, дивлячись на неї, і не знала, що сказати.

— Ну, що ти мовчиш? Чи ти вже так розніжилась у своєму ідеальному житті, що проблеми простих смертних тебе не стосуються?

— Жанно, про що ти?.. Яке ідеальне життя?

— Ну як же, новий будинок, діти, люблячий чоловік, — Жанна хмикнула. — Ти отримала все, чого хотіла, тепер собі тут кайфуєш.

— Можливо, на перший погляд все так, але наше життя далеке від ідеалу, Жанно. Діти хворіють, травмуються, вони забирають весь вільний час і дуже добре, що у нас тут є ба і її подруги, бо я б не справлялася з усім…Я нічого не встигаю. І я вже не пам’ятаю коли малювала чи в’язала, хоча в будинку у мене є кімната-майстерня, де я лише протираю пил з поверхонь, бо абсолютно не маю ні на що часу… А Артур…я живу в постійному страху за нього. Артур — найбільша моя тривога. Лікарі радять дуже ретельно стежити за його здоров’ям, бо ще одну таку пневмонію він може не пережити. Радує тільки, що поруч ліс, і він часто буває на свіжому повітрі, але страх… — Злата витерла сльози. — Я ладна сама померти, тільки б він жив… ідеальне життя — не таке, Жанно.

— Ну, добре, вибач. Я ж не знаю всіх тонкощів вашого буття… — Жанна скривилась і відпила чай. — То як тобі мій план?

— Жанно, це жахливо… я не знаю… ти справді готова зробити аборт?

— Так. Готова.

— Ти ж можеш більше ніколи не завагітніти...

— Мені все одно. Я не хочу втратити Артема. Я його люблю.

— Любиш? — здивовано перепитала Злата. — Тоді навіщо ти спала з Яріком? Ти стільки років лікувалася, лікарі ж обіцяли тобі, що ось-ось буде вдалий момент зачаття, ти ж сама казала… як ти могла бути з ним і… ну, хоча б, оберігалась?..

— Ти не зрозумієш... Ти не така як я, Злата. Мені потрібна була розрядка. Про презерватив забули… Артем тут теж не був мені вірним, я впевнена.

— Я не знаю, чи був він тобі вірним, але принаймні ніхто не заявляє про свою вагітність від нього…

— Так, той хитрий лис вміє оберігатися… То як, подруго? Ти зможеш зберегти мою таємницю?

— Жанно, я… я не знаю… Артур одразу ж помітить, що я щось приховую… — почала лепетати Злата. В її голові не вкладалися плани, котрі подруга мала намір здійснити.

— Я точно не зможу, — подав голос Артур зі сходів. Дівчата підскочили від несподіванки. Вони обоє були впевнені, що він спить, і вони у вітальні самі. Жанна дивилася перелякано, як він спускався вниз у светрі і джинсах — він не лягав... Злата дивилася на чоловіка з полегшенням. Артур би все одно вирахував, що з нею щось відбувається і докопався до правди. Брехати йому вона б не змогла, надто добре він її відчуває.

— Артуре… — прошепотіла Жанна. — Ні…

— Так, Жанно.

— Навіщо? Це засмутить Артема…

— Засмутить. Але я не дозволю тобі обманювати мого брата, — Артур зійшов вниз і сів у крісло навпроти Жанни, поруч Злати, котра опустила погляд.

— Не роби цього, будь ласка… — прошепотіла Жанна.

— Ти мала думати про це раніше, ти ж не маленька і знаєш, що коли чоловік і жінка сплять разом — може бути наслідок, — Артур дивився на неї спопеляючим поглядом. — Залишиш ти цю дитину чи ні — Артем про неї знатиме.

— Артуре, будь ласка, — Жанна ринулась до нього, але він підняв руку, зупиняючи її.