Лана Вернік - Межі пристойності, Лана Вернік

Свого слова чоловік дотримається. Вже в кінці березня Андрій буде в Швеції де відбудеться його і Златине знайомство з прабабусею, Ірмою Балодіс…Їй було вже 82 роки. Вона була високою, худорлявою жінкою зі срібним сивим волоссям, світлими блакитними очима, мала прекрасне здоров’я, хорошу пам’ять і вела досить активне життя, як на свій поважний вік. Побачити юну копію Астрід Ірма не очікувала. Злата ж дивилася на неї крижаним поглядом синіх очей, бачачи в ній старшу копію своєї свекрухи. Вони лише стримано кивнули одна одній, коли їх представили, і не спілкувались. Спілкувався Андрій. Злата, як не вдивлялася, але очах своєї прабабці не побачила жодного жалю про скоєне...

Андрій після цієї поїздки повернеться до Швеції влітку, проведе все літо за додатковими заняттями, і своє подальше навчання він продовжить в Швеції і Німеччині. Візьме собі друге прізвище і стане Мельник-Балодіс. Для хлопця поява родичів відкривала широкі можливості, і Артур порадив йому не втрачати свій шанс. До слів швагра Андрій прислухався, дуже його поважав і був безмежно вдячний Артуру за те, що він зробив. Ніхто не вірив, що можливо з’ясувати походження кульгавої дівчинки з дитячого будинку, Марії Руденко… А Артур ЗМІГ. За допомогою друзів і знайомих він розплутав цей клубок… Мазунчик долі.

В лютому 2011 року вони зробили наступне УЗД і Злату окрилила звістка про те, що обоє їхніх дітей — хлопці.

— Плюс двоє Павленків, дід Петро буде задоволеним, — весело сказала Злата в машині, дорогою до квартири.

— Ну, він буде, так… — протягнув Артур.

— А ти ні? — здивувалась Злата.

— Звісно, що буду, Сонечку, але я сподівався, що діти — різних статей, що це — донька і син.

— Ну… Стать дитини залежить від чоловіка… Тому, Артуре Олексійовичу, я думаю, що наступного разу вам потрібно буде якось краще постаратися, щоб вийшла донька.

— Наступного разу? — здивовано перепитав Артур. — Злато, ти впевнена, що захочеш? Попереду ще пологи і...

— Впевнена. Я теж хочу доньку, — вона посміхнулась. — Я навіть ім’я для неї маю — Таміла.

— Стать не залежить від старання, на жаль, це рулетка. І результат кожної наступної спроби абсолютно не залежить від попередньої… — говорив Артур, дивлячись на дорогу. Він думав про це вже не один раз.

— Значить, будемо пробувати, поки не отримаємо бажаного.

— Сонечку, давай поговоримо про це… через рік. Добре?

— Добре. І не думай, що я забуду, — Злата погрозила Артуру пальцем.

Артур тоді їй не відповів. Стабільний стан Злати — це добре. Її аналізи в нормі, діти розвиваються і ростуть теж добре, але майбутні пологи його лякали. Та й невідомо, де вони мали бути...

Ніхто нічого не казав про пролонгацію контракту. Свою роботу Артур виконував добре і намагався бути не просто виконавцем. Маючи досвід у виконанні схожих завдань, бачив можливі проблеми і, ще в січні на одному ранковому мітингу , вніс деякі пропозиції по заміні плат на інші і портуванні програм під нове “залізо”, щоб уникнути в майбутньому питань сумісності і поєднання пристроїв, бо це може ускладнити реалізацію проекту. Мітинг той проводив Пол, зауваження ним були прийняті скептично і не розглядалися, доки згадані проблеми, врешті, не виникли… І коли на черговому ранковому мітингу почали їх обговорення — Натан поцікавився його думкою. Артур сказав, що озвучував можливість виникнення цих проблем ще три тижні тому і запропонував вирішення, але його пропозицію ніхто не прийняв до уваги. І зараз йому нема чого додати, він вже все озвучив раніше. Цей його вислів став причиною подальших напружених відносин з Полом і частиною команди, котра тоді підтримала Пола. Якщо до того лунали натяки на те, що контракт Артура можуть продовжити ще на рік, то тепер про це ніхто нічого не говорив. А він не запитував.

Як виявиться пізніше, у Пола була особиста зацікавленість у реалізації старих зразків плат. Після з’ясування всіх обставин Пол “піде” з компанії, а в квітні Олівер запропонує Артуру подовжити контракт на рік і замість півроку пробудуть вони в Данії майже два роки...

Ці два роки Артур, за допомогою одногрупників, родини дядька Олега і двоюрідних дядьків Злати (архітекторів), здійснивши три особистих перельоти до України і назад, займався питанням будинку. Придбані ним ділянки навесні будуть розчищені від споруд, чагарників і старих хворих дерев, залишаться лише здорові, будуть винесені межі ділянок в натурі, здійснена геологія та геодезія, що дасть змогу з’ясувати склад ґрунтів, рівень ґрунтових вод і стійкість схилів: в умовах близькості річки це було важливо. Дослідження дали змогу розробити проекти основного та гостьового будинків, а також пляжного будиночка біля води, зони відпочинку. Дослідження стало підґрунтям для точного розрахунку форми й товщини фундаментів будівель, глибини закладки інженерних мереж, максимальну кількість поверхів — щоб все це капітально збудувати… Артур завжди вважав, що кожен має займатись своєю справою, тому проект будинку робили архітектори —він і Злата лише озвучили свої побажання: камін, великі вікна, обов’язкові приміщення... Будували будівельники, роботу яких контролював Тоха (бо він же їх і рекомендував), Міха та Ромен, у звичній для них манері, приїздили без попереджень і сунули свої носи у всі шпарини. Як сказав Ромен: ”У нас особиста зацікавленість. Нам тут ще неодноразово бухати. І тут житиме мій кум, я не хочу, щоб потім він мені виказував, що я за чимось не простежив.”