Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

але духом із вами невідступно буду, і про це нехай буде вам звісно. Коли віднайду благодать перед Богом, то монастир і після моєї смерті, як і за мого життя, нічим не обідніє, тільки хай любов буде поміж вас". І навчив їх достатньо, і духовного свого цілування сподобив їх та й конечне слово прорік: "Господи, в руки Твої віддаю духа свого!" І так чесну і святу душу свою віддав у руки свого Творця. Прийшов архиєпископ Великого Новгорода, і з усіх монастирів стяглося багато іноків, і чесно надгробне співання співали, і поховали святе трудолюбне тіло його місяця листопада в 6-тий день. Численні тоді недужі, охоплені різними хворобами, цільбу дістали. Здійснюється ж собор його в монастирі Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, де покладено було чесне його і чудотворне тіло, що виточувало численні зцілення тим, котрі з вірою приходили. З того трохи оповімо.

Один чоловік був охоплений сліпотою, і хоча мав розплющені очі, але не міг зовсім нічого бачити. Численні роздав лікарям маєтки, шукаючи від них цільби, але не віднайшов ніякої користі. Коли ж надходив [день] пам'яті преподобного Варлаама, повелів вести себе до монастиря, де лежать святі його мощі, і поставити при чесному ковчезі. Коли ж те сталося, почав зі слізьми молитися до святого, просячи зцілення та прозріння осліпленим очам своїм. Братія ж монастиря цього співала в церкві молебня, його закінчила, а коли заспівала: "Владичице, прийми молитви рабів своїх!" — раптово прозріли очі сліпому, й передусім побачив ковчега святого з чесними його мощами. Ще ж бо не вірив сам собі, що бачить, приступив і руками обмацав те, що бачив, відтак звів очі по церкві й уздрів людей, що близько стояли, і братію, яка співала, і пізнав, що справді-таки бачить. Наповнився невимовної радості і закричав велиголосно, оповідаючи всім про своє зцілення, яке дістав молитвами преподобного Варлаама.

Інший чоловік, маючи віру в преподобного, прийшов до монастиря його із жінкою, щоб помолитися, приніс їжу на потребу братії, поставив їм трапезу і задовольнив їх. Після ж достатньої молитви повертався додому водним шляхом, і ще недалеко від монастиря відплив, коли ж випадково перекинулася лодія, і він у глибину занурився, решта ж ледве врятувалася від потоплення. Люди, котрі були на березі й бачили, як утопився той чоловік, не змогли ніякої помочі подати утопленику, але пішли в село, що стояло неподалік, прикликали рибарів із мережами, аби віднайти тіло втопленого. І коли було знайдене мертве тіло й посиніле лежало на березі, ридала за ним жінка його і в плачі своєму пом'янула святого Варлаама і, ніби гніваючись на нього, сказала: ''Чи ж таку віддяку дарував ти, святче Божий, нам, що прийшли поклонитися гробу твоєму? Ми сподівалися довголітнє життя дістати твоїми молитвами, ти ж несподіваною смертю попустив умерти чоловікові моєму. Ліпше було нам сюди не приходити до тебе; коли б залишились удома, не трапилося б нам такої смерті!" Це та іншого багато вона говорила, і вже поховати чоловіка збиралася, аж раптово мертвий відригнув, і багато води з вуст його витекло, він же встав здоровий і воздав подяку святому, розповідаючи, як його молитвами повернутий був од воріт смертельних.

Від Великого Новгорода привезено було хворого князя Константина в обитель преподобного; така була в нього хвороба, що ані рухатися з ложа, ані говорити нічого не міг; і вже всі не сподівалися, що житиме, був-бо близько смерті. Поклали його біля раки преподобного Варлаама і здійснювали біля нього молебні співання. І раптово встав здоровий молитвами угодника Божого і, ніби ніякої не мавши хвороби, повернувсь у дім свій.

Купець один, на ім'я Антоній, мав німого віддавна сина, привів його до монастиря преподобного і при гробі його здійснював молебні співання за німого. Коли це відбувалося, раптово німому розв'язався язик і заговорив той ясно, славлячи Бога.

Григорій, постільник великого князя Василія Васильовича, запав у велику недугу і був близько смерті.

Маючи ж довіру велику до преподобного Варлаама, повелів себе везти до його монастиря, кажучи: "Хоча і смерть трапиться мені в дорозі, одначе й мертвого везіте мене до преподобного. І сталося так: від сильної хвороби в дорозі помер і мертвий привезений був до обителі. І коли ті, що везли, наблизилися до обителі на три поприща, раптово мертвий ожив і прийшов поклонитися гробу преподобного, розповідаючи, що його молитвами від смерті до життя та здоров'я повернений був.

Й інші численні чудеса здійснювалися при гробі преподобного Варлаама, і біснуватих багато збавлено було від недуг їхніх, і тепер усі, що з вірою до нього приходять, не марно від нього повертаються, але дістають те, чого просять, молитвами його, а благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той-таки день преподобного отця нашого Луки із міста Сикелійського Тавроменії, котрий заради Бога залишив батьків та наречену, із ним обручену, таємно вночі із дому вийшов у пустелю, і прийняв іночий образ, і багато потрудився, добровгодивши Богові.

І святих мучениць семи дівиць: Текуси, Олександри, Полактії, Клавдії, Єфрросинії, Атанасії та Матрони, котрі жили в селі поблизу Коринта в чистоті та пості, і коли святий мученик Олександр мечем убитий був і в ріку кинутий, ті чесні діви, дивлячись на те, плакали. Воїни ж, побачивши їх у плачі, схопили і до нечестивого свого князя на спитування повели — нуджені ж були до ідолопоклонства, але не повинувалися. Спершу були віддані у блудилище, але, Божою бережені силою, залишилися неосквернені. Тоді нав'язали каміння до ший їхніх і в озері потопили. Святі їхні тіла Теодот-корчемник вночі витяг і поховав.

У той-таки день спомин про вогненний порох, котрий через гріхи людські із повітря випав у царство Лева Великого. Ополудні-бо все небо було захмарене і більше природного темне, відтак хмара у вогненне видіння перетворилася і було так до сорока днів. Усі тоді гадали, що тим вогнем уся земля запалена буде, як колись Содом і Гомор, і пробували всі у страсі великому та недомислі, сподівалися-бо, що зійде від таких хмар вогненний дощ. Цар же і патріярх Геннадій із усіма священиками та народом у всі дні із хрестами та святими іконами литії творили, слізними моліннями Бога прохали, щоб відвернув свій праведний гнів. Людинолюбець же Господь обернув погрозу на милість: повелів-бо хмарам одощити не вогнем, а порохом, страшачи грішників. Падав той дощ страшний і незвичайний, від вечора до опівночі, і був порох чорний і палав вельми, як