Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

Пафлягонської — прочув-бо, що там безліч православних пробуває, послав три загони озброєних воїнів у ту країну, щоб мечем примусити благочестивих до з'єднання з аріянами. Почули про те вірні, які жили в місті Мантіні, що йдуть воїни, прислані від аріян, розпалилися ревністю й зібрались усі воєдино. Схопили хто що мав: хто сокиру, хто косу, а кінні — дрючки — і побігли супроти воїнів, що наближалися. І учинили міжусібну битву: упало багато людей з обох боків, із воїнів мало хто живий утік, і від громадян немало було забитих — такому кровопролиттю винуватцем був проклятий той єретик Македоній. А коли без повеління царського дерзнув викопати із землі мощі благочестивого царя Константина Великого і перенести на інше місце, тоді вся Церква залилася кров'ю, багато-бо в тому ділі не доброзволювали, бійку та вбивство поміж себе учинили. Про це довідався цар, уразився на Македонія та єпарха Пилипа, — були Македоній із патріяршого престолу, а Пилип із єпархства, за повелінням царським, скинуті. Одначе єресь Арієва та Македонієва ширилася й утискала Божу Церкву проздовж чотирнадцяти літ аж до Теодосієвого царства. Той-бо зібрав собора святих отців у Царгороді, єресь скинув, а благочестя підняв і мощі святого та блаженного сповідника Христового Павла переніс із Кукус вірменських до Царгорода із великою честю, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа.

У той-таки день житіє преподобного отця нашого Варлаама, новгородського чудотворця, що на Хутині

Цей преподобний отець наш Варлаам народився у Великому Новгороді від благовірних та християнських батьків, вихований був при доброму навчанні і божественних книг навчився і, ще бувши юний тілом, багатолітніх старців розумом перевищив, не любив ігрищ та сміхотворних слів, властивих дітям, до того ж повстриманості досяг і зовсім не їв смачних страв. Бачили батьки велику повстриманість його, печалилися щодо цього і якось сказали йому: "Не ображай нас, дитино, виснажуючи плоть свою неїдженням, щоб не впав у хворобу, бувши молодим, — тим печаль принесеш". Добророзумний же хлопець тихим голосом, як це мав у звичаї, відповів їм: "Я численні писання прочитав і не знайшов батьків, що радили б на зло своїй дитині, як це ви мені радите. "їжа ж та питво до нас Бога не зближує", — як каже святий Павло, а тільки піст та молитва. Згадайте-бо і це: скільки було від Адама, правітця нашого, людей; чи ж бо не померли всі і з землею не змішалися? Через це й пророк каже: "Людина марноті уподоблена, дні її, як тінь, проходять". Одначе ті, що Богу догодили добрим життям, і які кров свою за Христа пролили, і заради Його любові світу відреклися, і за Ним пішли вслід, дістали від Нього Небесне Царство, і через це прославлені і хвалені. Отак і я Богові, що допомагає мені, бажаю, за силою моєю, дбати й бути їхніми наслідувальниками". Батьки, почувши таку його відповідь, почудувалися і залишили його жити за добрим його зволенням. Відтак небагато часу минуло, батьки його від короткочасного життя цього відійшли; блаженний-бо поховав їх чесно, із належними церковними співами. Після ж смерті їхньої ще більше любов'ю Божественною запалився, бо ніхто йому не боронив, маєтка батька свого роздав злидарям, а сам волю дістав. Відтак покинув світ і знайшов наставника, котрий жив у Бозі, інока на ймення Порфирій, і від нього прийняв чернечого образа. Обійшов місця усілякі і роздивлявся, де обитель учинити: побачив-же місце гарне, і ніби промінь божественний осіяв його поблизу ріки Волхвова. Учинив молитву й почав будувати келію, де тепер монастир стоїть, а в ній, трудолюбно живучи, умертвляв плоть свою: піст же його та неспання хто й опише, а живився зі свого поту. Біси, побачивши себе приниженими, піднялися на нього на бран і перетворювалися часом у змія, часом у різних звірів, що хочуть його відігнати із того місця, — він-бо знаменням хресним обгороджувався, проганяв їх од себе. Часом і людей науськували капості чинити йому, щоб, не втерпівши людських докук, відійшов із того місця, одначе ті "похилились і впали"; уподібнювався-бо твердому діямантові. І самі стерлися, твердого ж стовпа не захитали. По тому церкву малу Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа збудував.

Від великоподвижницького життя його пішла про нього повсюди слава, і збирались до нього князі, та вельможі, та інші хрестоімениті люди, котрі хотіли від нього користі духовної, і, кожен на бажання своє одержавши, відходили в доми свої, дякуючи Богові. Зібралося до нього іноків багато, котрі бажали наслідувати боговгодне життя його і жили із ним.

Якось прийшов до цього преподобного Варлаама заради благословення новгородський князь, і прорік йому преподобний, що народився йому без нього вдома син; по тому й хрестив святий того княжого сина.

Один чоловік тримав до блаженного велику любов і, маючи охопленого хворобою Єдинородного сина свого, поніс його до святого, щоб помолився за нього. Коли ж був із ним у дорозі, померла дитина його, і мертвого хлопця приніс до преподобного, він же молитвою своєю воскресив його.

Якось настало свято Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Святий цей отець послав рибарів ловити рибу, і, за молитвами його, вловилося багато риби, тоді й осетра великого впіймали й утаїли перед ним, а малу рибу численну взяли й принесли до нього. Він же, посохом ворушачи рибу, сказав: "Це-бо діти принесли, а матір де сховали?" Вони ж упали в ноги його, сповідали гріха свого і каялися, і рибину ту принесли.

Якось було збіднення в монастирі — святий помолився до Господа, і монастир всім добром наповнився. Приводили до нього й одержимих від духів нечистих, відтак, ще коли не дійшли до святого, нечисті духи відгонені бували, прокажені очищалися, сліпі прозрівали, і всі, що з вірою приходили, одержимі різними недугами, не тільки здоров'я тілу, але й користь для душі приймали. Було ж слово його духовною сіллю розчинене, і від того любий був усім і за великого його вважали.

По тому провідчув святий, що має відійти до Бога, і, прикликавши братію, рече їм: "Це вже, братіє, кінець життя мого наближається, і відходжу від цього життя, вас же віддаю у руки Божі. Наставником буде вам замість мене Антоній, ровесник мій". І так передав йому монастиря і братію вручив, кажучи: "Тебе з Богом залишаю, уладнувача й правителя цього монастиря, і Господь наш Ісус Христос хай збереже й утвердить вас у любові Своїй. Я ж, хоча тілесно й відходжу від вас,