Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

попіл пічний, і покрив землю вище п'яді, і попалив усю траву і прорості земні. Був тоді поміж людей великий плач та гірке ридання й стогони від самої глибини сердечної у тих, що бачили таку Божу кару. Численним та великим вельми дощем, що падав багато днів, ледве той порох із землі відмитися зміг.

Місяця листопада в 7-ий день

Страждання святого мученика Єрона та дружини його

Славний Єрон вітчизну мав другу — Кападокії країну, народився у місті Тияні від благочестивої та богобоязної матері, ім'я ж бо її було Стратоника. В той час царювали Диоклитіян та Максиміян, нечестиві царі, які ревність та дбання до ідолів виказали. Звіщено їм було, що вся Вірменія та Кападокія супротивляться повелінню їхньому і не поклоняються ідолам; вони ж багато щодо того радилися і вибрали двох мужів лукавих, наповнених усілякої злоби та зваби, їхні імена були Агриколай та Лисія; Агриколая ж до Вірменії, а Лисію до Кападокії послали, давши їм дві заповіді: перша: християн, які не кланяються ідолам, погубляти; друга: записувати у воїнство мужів та юнаків сильних, придатних для боїв.

Коли ж прийшов Лисія до Кападокії, шукав таких, котрі були б добропотрібні для боїв, щоб записувати їх у воїнське число. Сказано було йому про мужа Єрона, міцного та сильного і над інших мужнього. Він же послав тоді воїнів привести його. І пішли послані в дім, не знайшли його, був-бо у селі своєму, працював там. Дійшли туди воїни і хотіли схопити його. Він, довідавшись, що в чин воїнський забирають його, не бажав іти з ними, гадаючи, що некорисна є річ із ідолопоклонниками разом пробувати і воїном із ними бути, адже християнином був. Вони ж примусом хотіли його забрати. Розгнівався Єрон, схопив якесь дерево, котре там трапилося, і почав воїнів бити, і так їх подолав, що жоден не міг супроти нього стати, але всі втекли. Він же, гонячи їх, як лев козлів, бив нещадно. Розігнані воїни, зібравшись на якомусь місці, посоромилися немочі своєї, що одного чоловіка не могли взяти та ще й переможені були від нього. Боялися без нічого повертатися до того, котрий їх послав, і мовили поміж себе: "Коли без Єрона повернемося до князя, то не тільки всі з нас посміються, що один чоловік багатьох нас, воїнів, здолав, але й покарані будемо вельми за малодушшя наше". Через це до іншого, більшого, воїнства послали, закликаючи його собі в поміч, і вдруге на Єрона пішли. Він же, відчувши їхнє нашестя, увійшов у печеру, що була там поблизу, із дружиною своєю: мав-бо зі собою вісімнадцятеро мужів, благочестивих християн, і бій вели вони із печери з нечестивими, що найшли на нього. Послали воїни до князя, звіщаючи, що Єрон з іншими християнами у печері зачинився і не можуть узяти його. Тоді князь послав більшу силу їм у допомогу, одначе нічого не могли учинити, — не смів-бо ніхто і до переддвір'я печерного приступити, боячись мужності Єронової. Послано тоді було від князя одного друга Єронового, на ім'я Киріяк, — той прийшов і порадив воїнам, щоб відступили від печери. "Не можете, — каже, — взяти його силою, [візьму] покірливістю й доброю радою". Коли відійшли воїни від печери, зайшов до нього Киріяк і радив Єронові не бути супротивним князю, а щоб ішов записатися у сан воїнський. Бесідуючи мирно з ним, угамував гнів його та й вивів із печери і привів у дім матері його, що була вдова стара і сліпа. Та, довідавшись, що забирають Єрона, сина її, до князя, почала вельми за ним плакати, називаючи його підпорою старості своєї і світлом осліплених очей своїх, та й ридала, що позбудеться такого сина, котрий її у печальному її вдівстві та у сліпоті втішав. Воїни ж, обступивши його, примушували, щоб ішов до князя. Він-бо, мир подавши заплаканій матері своїй і всім сусідам та знайомим, котрі там тоді зібралися, взяв із собою якогось родича свого, на ім'я Віктор, та й пішов до міста Мелитина із воїнами. Пішло за ним і двоє ближчих родичів, братів його, — Матроній та Антоній — та інші одновірні друзі.

Коли настав вечір і зайшло сонце, не дійшли до міста Мелитина, але на певному місці обночувалися, чекаючи ранку. В ту ніч Єронові явився хтось, зодягнутий у білі ризи, покірливо та любовно віщаючи йому: "Це, Єроне, спасіння тобі добровіщу, путь, якою ти йдеш, правдива є, не за царя земного подвиги чинити і не заради слави, що скоро гине, воїнствуватимеш, але за Царя Небесного подвига учиниш і невдовзі до Нього прийдеш прийняти честь та славу". Таке прорік явлений, невимовною радістю серце його наповнив та й відійшов. Він-бо встав веселий і сказав до друзів та родичів, котрі були із ним: "Пізнав у собі Божого доброзволення таїнство, і вже весело в упередній шлях іду. Єдиний скарб, єдине насліддя, єдине багатство, що є, на небесах сховане, а з того, що є добром тут, нема користі тим, хто успадковує його." Яка користь людині, що здобуде весь світ, але душу свою занапастить". Немає мені нічого дорожчого від душі і нічого ліпшого! Досить проминуло часу життя мого, яке я в марноті провів, іду на інше, до Бога. Єдине мене тільки знічує — печаль матері моєї, яка вдовою є, стара, і немічна, і світла очей позбавлена, — не буде їй помічника та заступника. Але оскільки йду померти заради Христа мого, Йому доручаю матір свою, Він-бо є Отець сиротам та вдовицям". Це сказавши, трохи просльозився щодо матері своєї і рушив у дорогу.

Коли ж дійшли до Мелитина-міста, зачинений був святий Єрон у темниці, а з ним інші тридцять і три християнина замкнуті були. І до них почав святий так говорити: "Послухайте ради моєї, друзі та братове, і прислухайтеся до слів моїх, що можуть корисними вам стати не в теперішньому, а в майбутньому віці: всі-бо, що бояться Бога, не теперішні дочасні, але майбутні вічні користі дістануть. Чули, що хоче нечестивий князь уранці принести жертви богам, котрі не є богами, до того й нас мають примусити. Не повинуймося-бо повелінню його і не поклонімося ідолам, ані принесімо їм жертов, але покладімо краще жертву хвали істинному Богові нашому і принесімо йому молитви наші, щоб, послухавши моління душ наших, подав нам міцно й мужньо понести муки і дістати блаженного кінця". Коли це промовив святий, всі однодушно відповіли: "Слова твої,