Олексій Мустафін - Справжня історія Стародавнього часу, Олексій Мустафін

владу над навколишніми племенами землеробів. А ті були змушені сплачувати данину «синам ягуара». До наших часів збереглися зображення чавінських вояків, озброєних палицями. Постійні війни Чавіну доводилося вести і з войовничими сусідами, які жили переважно полюванням та збиральництвом. Аби захиститися від нападів ззовні та приборкати непокірних підданих, чавінці змушені були мурувати міцні фортеці. Але сили були нерівними. Близько 300 року до нашої ери «місто синів ягуара» було захоплене і зруйноване сусідами.

4. Ольмеки. Майже одночасно з Чавіном перші міста виникли і на території сучасної Мексики. Їхнім засновником був народ ольмеків. Судячи із зображень, які вони залишили після себе, — барельєфів та велетенських кам’яних голів, — це були люди невисокого зросту, з дещо припухлими губами. Ходили вони голими (природні умови це дозволяли) або в довгих сорочках, волосся на голові голили і вдягали капелюхи, схожі на шоломи. Мешкали у дерев’яних будинках, вкритих пальмовим листям.

Міста-держави ольмеків

Ольмеки, як і чавінці, вважали себе нащадками бога-ягуара. За легендою, в пошуках кращої долі вони залишили свою батьківщину, яку самі називали «краєм дощів», і розселилися на березі Мексиканської затоки, де були сприятливіші умови для господарства. Щороку, під час танення снігів, місцеві річки розливалися, збагачуючи поля родючим мулом. Ольмеки вирощували кукурудзу, квасолю, перець, гарбузи, кабачки, а також какао — з плодів якого готували особливий напій, шоколад. Із соку дерева гевея вони навчилися також виробляти каучук. Ольмеки винайшли календар, не схожу на інші числову систему і власну писемність. Щоправда, прочитати ольмецькі написи вченим поки не вдалося.

Знаки ольмецького письма

Чи не кожне з міст, збудованих ольмеками, було самостійною державою, на чолі якої стояв великий жрець. Йому допомагали інші жерці, які становили панівну верству держави. Аби потрапити до неї, треба було не лише багато вчитися, а й погодитися на неприємні операції. За допомогою лещат жерцям змінювали форму голови, підпилювали зуби і позбавляли можливостей мати дітей. Час від часу їм доводилося приносити жертви богам власною кров’ю. А верховного жерця вбивали, щойно він ставав старим і немічним.

Голова ольмецького вояка (Парк-музей Ла-Вента)

Найшанованішими божествами ольмеків були бог-ягуар, бог дощу та «велика богиня Місяця», яку зображували у супроводі шістьох карликів. У кожному місті на честь богів споруджували храми, також схожі на східчасті піраміди. Найвеличніша з таких пірамід була розташована у найбільшому місті ольмеків — Ла-Вента.

Чи воювали ольмецькі міста між собою — невідомо, принаймні жодне з них не мало оборонних мурів. Але кожне мало власне військо, озброєне кам’яними сокирами і ножами. Ольмеки здійснювали далекі загарбницькі походи в глиб Мексики та до Тихого океану, з яких поверталися із багатою здобиччю й бранцями. Проте врешті війни знесилили ольмеків, колись родючі землі були виснажені, а близько 200 року до нашої ери їхні міста були зруйновані навалою племен із півночі.

Піраміда у Ла-Венті (сучасний вигляд)

Виникнення держави у Давньому Китаї

1. Стародавній Китай. На схід від Гімалаїв розташована найбільша країна Далекого Сходу — Китай. Через весь Китай до Тихого океану течуть дві річки: Хуанхе та Янцзи. З китайської мови їхні назви перекладаються як «жовта» і «блакитна». Здавна в їхніх долинах селилися люди. Щоправда, природні умови Китаю суворіші, аніж в Індії чи Месопотамії. Взимку тут бувають справжні морози і йде сніг. До того ж, Хуанхе має «погану звичку» часто змінювати своє річище, затоплюючи все навкруги. Проте земля в її долині надзвичайно родюча. А ще китайцям пощастило в іншому: дощі на їхній батьківщині йдуть переважно влітку, тоді як осінь, коли збирають врожай, — тепла і суха. У давнину китайці не мали нестачі ані в лісі, ані в корисних копалинах. У долині Хуанхе є чудові пасовиська для худоби, а сама річка, її притоки та море багаті на рибу.

Давні китайці вирощували просо, ячмінь, пшеницю, сорго, а коли навчилися за допомогою каналів і дамб утримувати на полях воду, почали сіяти рис, який згодом перетворився на їхню головну їжу. Вживали також городину і фрукти. Розводили кіз, овець, свиней. Коней, биків і слонів використовували для перевезення вантажів, на конях і слонах ще й їздили, а за допомогою биків — орали. Для обробки землі застосовували бронзові, а згодом — залізні знаряддя.

Стародавній шовк, знайдений у похованні біля Машаня

Навчилися китайці розводити й особливих хробаків-шов­ко­прядів — заради їхніх коконів, сплетених із міцних і водночас тонких ниток. Кокони розмотували, а з ниток виготовляли вишукану легку тканину — шовк. Коштував він надзвичайно дорого і цінився далеко за межами Китаю. Але секрет його виготовлення тримали у суворій таємниці. Згодом іноземці змушені були споряджати на береги Хуанхе справжні «шовкові каравани», а дороги, які пов’язували Китай із країнами Середземного моря, називали Великим шовковим шляхом.

2. Виникнення міст. Перша китайська держава. У II тисячолітті до нашої ери в Китаї виникли перші міста. Зазвичай вони складалися із палацу володаря та кількох житлових кварталів. Посеред них були розташовані ремісничі майстерні, насамперед ливарні. Від ворогів місто захищали високі мури.

Чен Тан. Зображення на шовку. (Національний музей у Тайбеї)

Згодом міста утворили союз під владою єдиного царя. За легендою, засновником першої китайської держави був Чен Тан — володар міста Шан (або Шанцю), і сталося це 1562 року до нашої ери. Щоправда, підкоривши сусідів, Чен Тан поквапився перенести столицю до іншого міста. А нащадки першого царя і там не затрималися. Столицю змінювали ще кілька разів. Вочевидь, на початку існування китайської держави кілька міст сперечалися за першість між собою, а володарі використовували це «змагання» для зміцнення своєї влади. Поступово китайська держава перетворилася на справжню деспотію. Китайські царі, в розпорядженні яких були численні чиновники, військо та в’язниці для непокірних, стверджували, що їхні піддані — це їхня власність, така сама, як і худоба.

Щоправда, погоджувалися з цим не всі та не завжди. Коли цар Пань Ген вирішив заснувати нову столицю на протилежному березі Хуанхе, проти цього виступили і прості люди, і наближені до володаря чиновники. Але цар наполіг на своєму.