Енн Файн - Борошняні немовлята

коли він змив в унітаз своє завдання з географії і затопив увесь туалет, — поділився він з усіма.

— Ні, — сказав Тарік, — це він про той випадок, коли згодував увесь аспірин пані Арнотт миші-піщанці й бідака впала в кому.

Він оглянув клас, щоб перевірити, чи всі його правильно зрозуміли.

— Не пані Арнотт упала в кому, — сказав він, щоб уже напевно відкинути всі сумніви, — а піщанка.

— Ні, ні, ні! — Вейн нетерпляче заперечив версію Таріка. — Йдеться про випадок, коли він використав великий червоний знак «Небезпечно для життя» як підставку, щоб перелізти через паркан з колючим дротом, і його заскочили зненацька, коли він курив, спершись на величезний балон з газом.

Пан Картрайт подивився на Саймона по-новому. Величенький парубчисько, безсумнівно. І сильний. Але він тільки зараз уперше усвідомив, що за хлопчиною всюди золоті верби росли, поки той плентався по життю.

Відчувши на собі вичікувальні погляди учнів, пан Картрайт вирішив, що повинен зробити якесь доречне педагогічне зауваження.

— Курити шкідливо, — насварив він Саймона. — Не виростеш.

А потім перейшов до щоденника Філіпа Брустера, день десятий.

От біда! Я думав, що моє борошняне немовля — це просто капець, але в сусідів з’явився справжній малюк, і він волає як несамовитий. Не замовкає ні на секунду. Мені через стіну все чути. Я сказав Тріші, своїй золотій рибці, що якби це був мій малюк, то я скрутив би йому горлянку морським вузлом

Пан Картрайт почав захоплено шукати продовження і нарешті відрив одинадцятий день Філіпа Брустера.

Задовбали! Постійно мене сварять, хоча я слухаю радіо так тихо, що сам майже нічого не чую. А це дітисько горланить на максимальній гучності всю ніч! Вранці я геть невиспаний і ледве доповзаю до кухні, а мені там, бачте, заявляють, що нам страшенно пощастило, бо дитина не наша. Як на мене, то краще вона була б нашою. Я тоді швидко поклав би край її завиванням.

Усі озирнулися на Філіпа, і той зашарівся.

— Продовжуйте, — попросив Тарік пана Картрайта. — Пане, продовжуйте читати. Знайдіть його дванадцятий день.

І пан Картрайт знайшов дванадцятий день Філіпа.

Я пішов і сказав нашій сусідці, що не можу виспатися, а вона немов з прив'язі зірвалася. Ледве встиг відійти від дверей, поки мене не накрило хвилею прокльонів. Не розумію я людей з немовлятами, чесно, просто не розумію.

Класом прокотилася хвиля радісного схвалення.

— Та-а! Дітей заводять тільки ненормальні.

— Несповна розуму!

Саджид, як завжди, висловив свою думку найлогічніше:

— Ага, цілими днями носяться зі справжніми немовлятами під пахвою, а ті лише й знають, що кричати і здіймати рейвах, а їм же ще й треба задниці підтирати…

— Не лише задниці! — втрутився Генрі. — Моя мама каже, що їм ще й носи треба витирати.

— Неймовірно!

— Яка гидота!

— Мене від самої думки верне!

— А потім вони ще й горланять усю ніч!

Ця репліка зачепила Філіпа Брустера за живе, і він пробурчав з останньої парти:

— Таж це й усе, що я їй сказав: малюк горланить цілу ніч. То вона немов з ланцюга зірвалася.

Саджид продовжив озвучувати свої роздуми:

— А деякі немовлята важать навіть більше, ніж наші борошняні. Моя тітка приходить до нас зі своїм малюком, а він важить двадцять чотири фунти. Двадцять чотири фунти! І тітка мусить носити його на руках. Він досі не вміє ходити!

Тоді втрутився Вейн Дрісколл:

— Оце мене просто бісить. Ходити вони не вміють. Говорити вони не вміють. Ні ногою по м’ячу влучити, ні ложку до рота піднести вони не можуть.

— Та з ними сама лиш морока.

— Не можна звинувачувати Робіна, що він зафутболив своє немовля в канал.

— Його борошняному немовляті ще пощастило, — похмуро зауважив Тарік. — За старих добрих часів люди скидали немовлят з вершини гори.

— Або готували і з’їдали їх.

Тут пан Картрайт не витримав і втрутився, намагаючись скерувати жваве обговорення теми куди слід:

— Ні, Джордже, ти помиляєшся. Ніхто їх не готував і не з’їдав.

— Ще й як готували, пане, — Джордж стояв на своєму. — Вони на смак точнісінько як свинина. Я читав про це в книжці.

На тлі загального піднесення вирізнялися крики тих, у кого ця інформація викликала щире наукове зацікавлення.

— Що за книжка?

— У тебе вона ще є?

— Можна взяти почитати?

— Як свинина?

— І шкоринка теж є? У немовлят хрумка шкоринка?

Пан Картрайт знову поквапився втрутитися із зауваженням.

— Дітей народжують не лише божевільні, — сказав він учням. — Будь-хто з вас одного прекрасного дня може захотіти стати батьком. Не кажучи вже про те, що в багатьох людей діти народжуються випадково.

Вибух емоцій, спричинений цим спостереженням, здивував навіть пана Картрайта.

— Який жах!

— Випадково обзавестися дитиною!

— Нічого собі!

— Я ніколи не стану батьком випадково. Ніколи!

Вілл Сіммонс майже розплакався від самої лиш думки.

— Про це навіть думати страшно. Забудешся на секунду — і все, дороги назад нема!

Ґвин, вочевидь, був з ним цілком згоден:

— Одна помилка — і все життя коту під хвіст.

— Просто жахіття!

Луїс Перейра вирішив скористатися своєю репутацію ловеласа, який знає дівчат краще за будь-кого в класі.

— І це може трапитися навіть не з твоєї вини, — багатозначно попередив він.

Від думки про те, що будь-хто з присутніх може стати батьком не