Антон Дмитрович Мухарський - Майдан. (Р)Еволюція духу

— український культуролог, політолог, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу «Ї». Народився у 1957 році в с. Сваричів (Івано-Франківська обл.). Закінчив Львівський політехнічний інститут (нині — Національний університет «Львівська політехніка»). Під час офіцерської служби в армії на поч. 80-х займався перекладацькою роботою — перекладав філософські твори Е. Гус­серля, Р. Інгардена, М. Гайдеггера, М. Шелера. Після демобілізації працював програмістом на Львівському заводі фрезерних верстатів, де після «горбачовської відлиги» був активістом демократичного руху та співорганізатором страйку. Належав до неформальної групи інтелектуалів з умовною назвою «Львівська школа», що функціонувала у 80-х рр. у Львові і в яку входили І. Клех, Г. Комський, М. Яковина та ін. Організував випуск самвидавної культурологічної літератури, зокрема переклав і видав книги Бруно Шульца. У 1989 р. вийшло перше число Незалежного культурологічного часопису «Ї», незмінним редактором і видавцем якого є дотепер. Разом із О. Пограничним заснував у 2001 р. громадську відзнаку «Орден за інтелектуальну відвагу», якою нагороджені М. Попович, Е. Андієвська, Р. Віктюк, В. Сильвестров, Б. Гудзяк та ін. З 2009-дотепер — член правління Міжнародного фонду Відродження (Київ), з 2012-дотепер — виконавчий директор Українського центру міжнародного ПЕН-Клубу (Київ). Автор книг: «Ретроспективна політологія. Епоха Ющенка. Довга прелюдія», «Метафи́зика Карпат. Збірка епіфаній», «Філософські есе» та багато ін. Живе і працює у Львові.

Останні півроку весь світ, а також ми самі спостерігаємо феєричну політичну активність в Україні. Спостерігаємо і водночас беремо у ній участь. Інколи навіть не усвідомлюючи цього. І не лише на рівні цілої гами гострих відчуттів та переживань — від розпачу до тріумфу, від замилування до люті.

Багато не надто вникливих спостерігачів бачать Майдан як якусь локальну українську революцію, а то й бунт. Бунт проти клептократів, а по-простому — дрібних злодіїв. От не витерпів тихий і завжди лагідний український народ аж такої наруги і збунтувався. Збунтувався спонтанно — як міг. Десь так зображають те, що відбулося на площі Майдан Незалежності в Києві та в Україні.

Однак ця подія є набагато ширшого масштабу. І анексія путінською Росією Криму, загроза широкомасштабної війни України з Росією, конфронтація Росії з усім світом є елементами набагато ширшої низки подій, в якій Майдан став «закладним каменем» — він вибухнув — і завалилася вся конструкція світового порядку, яку закладали ще на Ялтинській конференції 1945 року.

У міжнародно-правовому сенсі головне, що закладала ця і подібні їй фундаментальні міжнародні конференції, це — те, що «угоди мають виконуватися» — pacta sunt servanda.

Як правило, такі конгреси світової дипломатії відбуваються після геополітичних катастроф.

У ХІХ столітті такою «катастрофою» для монархічної Європи став крах імперії Наполеона. І після Ватерлоо на Віденському конгресі 1815 року були надовго закладені основи європейського устрою — pacta sunt servanda.

У ХХ столітті такою геополітичною катастрофою були І і ІІ світові війни. За результатами І світової війни було укладено ряд угод, які сформували світ на два десятиріччя — pacta sunt servanda.

У 1919 році Антанта уклала Версальський мирний договір з імперією Гогенцоллернів. Німеччина втратила ряд територій від Ельзасу та Лотарингії до німецької Нової Гвінеї, яка відійшла до Австралійського Союзу та островів Самоа, які відійшли до Нової Зеландії. Пишу про ці курйози для того, щоб розуміти як постріл у Сараєво відгукнувся по всіх континентах — аж у Самоа.

Однак перетасовування світу не завершилося:

Сен-Жерменський мирний договір 1919 р. констатував розпад Австро-Угорської імперії Габсбургів і створення на її теренах Австрійської республіки, Угорщини, Чехословаччини, Сербо-Хор­вато-Словенської держави, Польщі. Була проголошена і Західноукраїнська Народна Республіка.

Ньоїський мирний договір 1919 р. позбавив частини територій Болгарію.

Тріанонський мирний договір 1919 р. з Угорщиною відібрав у неї на користь Румунії Трансільванію і східну частину Банату. До Королівства сербів, хорватів і словенців відійшла Хорватія, Бачка та західна частина Банату. До Чехословаччини — Словаччина й Закарпатська Україна.

Севрський мирний договір 1920 року покінчив з імперією Ос­манів — Туреччину теж розчленували.

Звісно, була маса невдоволених. Від Німеччини до Угорщини. Тому de facto І світова війна так і не завершилася — вона тривала спочатку в головах людей. А потім вилилася у реваншистські рухи по цілій Європі.

Але принцип pacta sunt servanda майже два десятиліття в міжвоєнній Європі все ж працював.

Продовженням І світової війни стала ІІ світова війна. Це була реваншистська спроба не лише повернутися до попереднього стану, але й навіть нав’язати Європі «Новий порядок» — нових порядок відносин і вирішення питань. Звісно, що з позиції сили. Будь-які підписані до того угоди демонстративно і навіть театрально відкидалися. Заперечувався сам принцип pacta sunt servanda. Згадаймо як Гітлер обставив підписання капітуляції Францією — в тому самому вагончику, де Німеччина підписувала свою капітуляцію у 1919 році. Театр. Політика знаків і символів.

Сьогодні президент Російської Федерації Владімір Путін так са­мо знаково, як «Император и Самодержец Всероссийский, Московский, Киевский, Владимирский, Царь Астраханский, Царь Польский, Царь Сибирский, Царь Херсониса Таврического, Государь Псковский и Великий Князь Смоленский, Литовский, Волынский, Подольский и Финляндский, Князь Эстляндский, Лифляндский, Курляндский и Семигальский, Самогитский, Бе­ло­стокский, Корельский, Тверский, Югорский, Пермский, Вятский, Болгарский и иных; Государь и Великий Князь Новагорода, Низовския земли, Черниговский, Рязанский, Полоцкий, Ростовский, Ярославский, Белоозерский, Удорский, Обдорский, Кондийский, Витебский, Мстиславский и всея Северныя страны, Повелитель и Государь Иверския, Карталинския, Грузинския и Кабардинския земли и Армянския области, Черкасских и Горских Князей и иных наследный Государь и Обладатель, Наследник Норвежский, Герцог Шлезвиг-Голстинский, Стормарнский, Дитмарсенский и Ольденбургский и прочая, и прочая, и прочая» проголошував приєднання