Г. Л. Фальберг - Злочинця викривають зорі

— Ну, звичайно, — поспішав запевнити Кеннеді, — для вас як для адвоката і, крім того, як для друга… Одначе повернемось до вашого попереднього запитання… Отже, про те, щоб якось обійти юридичне застереження через цілу низку причин не можна й думати. Громадськість неминуче прийшла б у цьому випадку до неправильного висновку, ніби нашу країну якось обдурено. Але ж ідеться якраз про зовсім протилежне. Це має бути зроблено на благо нашому народові.

Кеннеді помітив, що при останніх його словах по обличчю адвоката промайнула іронічна посмішка. Але за мить Гофстраат знову чемно слухав молодого чоловіка.

— До того ж ми цілком випадково дізналися, що сім'я Тербовена нині зазнає фінансових труднощів. — Кеннеді запнувся і допитливо глянув на Гофстраата. Але побачивши, що той спокійно попихкує сигарою, він продовжив:

— Тому було б прямо-таки щастям, якби вони в такий спосіб позбулися всяких турбот.

— А Тербовени повинні були б вам ще й подякувати за те, що дістали гроші від ваших загадкових торговців брильянтами, — саркастично зауважив адвокат.

— Я просив би вас, пане Гофстраат… — сказав Кеннеді з докором, — це не мої торговці брильянтами. І я хотів би тут-таки цілком недвозначно підкреслити: якщо ми втручаємося в справу, то робимо це зовсім безкорисливо, прагнучи тільки не допустити нашу національну економіку до збитків. І я вас прошу, пане Гофстраат, давайте не будемо випускати цього з уваги!

— О, ні в якому разі, пане Кеннеді. — В голосі адвоката забринів пафос. — Саме про це я й не забуваю ні на секунду!

Його співрозмовник був досить розумний, щоб відчути в цій репліці глузування, Бажаючи виграти час, знову запалив сигарету. Тимчасом друг професора Тербовена продовжував:

— Хіба немає інших можливостей запобігти цьому демпінгові? Я, правда, не економіст, але гадаю, що можна було б якось більш простіше відвернути замах — інакше я не можу й назвати весь цей маневр — на нашу економіку! Бо хто ж вам гарантує, що вже, скажімо, післязавтра такий демпінг знову не трапиться в цій самій або в зовсім іншій галузі? Що ви тоді робитимете? Не можемо ж ми дозволяти загарбати в такий спосіб наші винаходи і патенти!

Кеннеді роздратовано перебив його:

— Як ви можете говорити про загарбання, коли знаєте, що за все це добре, навіть дуже добре заплатять!

Гофстраат розсміявся:

— Вартість винаходу важко навіть обчислити. Отже, тільки з цієї одної причини не можна говорити про дуже добру оплату. Але давайте повернемось до інших, нормальних можливостей, що їх має національна економіка для захисту проти таких афер.

Кеннеді з незадоволенням, що все зростало, стежив за непередбаченим поворотом у розмові. Але зрештою не можна було перешкодити цій літній людині висловлювати свої думки. З похмурим виглядом він усе частіше випускав із рота світлий дим сигарети, солодкуватий запах якої розходився по кімнаті.

Гофстраат неухильно вів далі:

— Хто нам завадить відвернути цей наплив брильянтів з комерційного шляху, спрямувати його по лінії державної зовнішньої торгівлі, яка відверне демпінг назад, за кордон, хоча б і до США? Адже й там є біржі, адже й там торгують брильянтами.

— Помиляєтесь, — перервав його Кеннеді. — Там брильянтами не торгують, там можна щонайбільше збити ціну на акції брильянтових синдикатів. Однак усе це зовсім неможливе. Ми найкрупніші покупці брильянтових напівфабрикатів, бо у нас вони обробляються, шліфуються. Отже, ваша пропозиція припинити продаж брильянтів на біржі — нездійсненна.

Та Гофстраата це не переконало.

— Значить, уряд сам повинен скуповувати брильянти, а потім зробити те саме, що звичайно в таких випадках роблять синдикати, тобто обмежувати їх надходження на ринок, щоб зберегти стабільні і навіть високі ціни. Міністр фінансів зміг би при цьому ще й викроїти гроші для бюджету, бо розрив між продажною і купівельною цінами пішов би йому на користь.

Скельця окулярів Кеннеді неприязно поблискували на Гофстраата. Він роздратовано спитав:

— А чому ви вважаєте неможливим значно простіший вихід, а саме — продаж апарата?

Адвокат опустив руку з сигарою і подивився заступникові статс-секретаря просто у вічі.

— Бо, як патріот і друг професора, я не можу допустити, щоб цей винахід, який має колосальне значення для нашої країни, був переданий за кордон, потрапив би до невідомих нам рук і, очевидно, не до рук безкорисливих людей науки!

Після цих слів у кімнаті запанувала тиша… Кеннеді глянув на Гофстраата і різко спитав:

— І це ваша незмінна позиція?

Гофстраат ствердно кивнув головою:

— Цілком правильно, це моя незмінна думка. Мене тільки дивує, що ви як представник уряду не схвалюєте, очевидно, такої позиції.

Молодий чоловік раптом підвівся. Від його люб'язності, виявленої на початку розмови, не лишилось і сліду.

— В такому разі нам недоцільно вести дальші переговори, пане Гофстраат. Проте я не можу не сказати вам, що ми дуже добре поінформовані. Кажуть, що є адвокати, які грають подвійну роль!

Гофстраат і собі підвівся. З глузливою посмішкою в куточках уст він злегка вклонився.

— Я цілком задоволений, пане Кеннеді! Передайте, будь ласка, панові статс-секретареві мою щиру подяку за цю повчальну бесіду.

Кеннеді, стиснувши губи, стояв коло письмового столу і дзвоником викликав секретарку. Він не відповів нічого. Тільки-но адвокат надів пальто, як до кімнати ввійшла молода жінка, щоб провести його до виходу.

У дверях адвокат ще раз обернувся і сказав:

— До речі, пане Кеннеді, ви говорили про подвійні ролі. Ви, здається, фахівець у цих справах, правда?

Він не чекав відповіді. Коло дверей вестибюля гарненька секретарка з привітно-байдужим обличчям попрощалася з ним.

Опинившись нарешті на вулиці і перевівши дух, Гофстраат вирішив випити келих вина у «Марше». Це була відома винарня у бічній вулиці, недалеко звідси. Адвокат відчував потребу спокійно продумати все, що він тільки-но почув.

На розі цієї бічної вулиці стояла телефонна кабіна. Гофстраат був уже пройшов повз неї, коли щось спало йому раптом на думку. Він повернувся назад і ввійшов у скляну будочку.

Розмова по телефону тривала досить довго.

Тимчасом до бічної вулиці під'їхав чорний лімузин старої конструкції з чотирма дверцятами й зупинився на відстані кількох метрів від телефонної будки. З машини ніхто не виходив.

Нарешті двері будки клацнули, і Гофстраат швидкими кроками пішов уздовж бічної вулиці, де, на відміну від головної магістралі, не було майже ніякого руху. Незабаром він перейшов на другий бік вулички і наблизився до винарні, над дверима якої світилося скляне синьо-зелене гроно винограду.

За кілька хвилин туди під'їхав чорний лімузин і зупинився біля тротуару напроти ресторану. Два чоловіки вийшли з машини і теж зникли у винарні.

Гофстраат сів у